Украинизация дорого обходится ЛНЗ, но и ставка на легионеров не сработала
Уже два сезона в украинской Премьер-лиге провел черкасский ЛНЗ – клуб, имеющий весьма амбициозных руководителей и хорошие, по меркам нынешней украинской Премьер-лиги, финансовые возможности, но пока откровенно не хватавший звезд с небес. Чем запомнились «фиолетовые» за этот отрезок в элите отечественного футбола? Прежде всего, пожалуй, своей ставкой на подписание иностранных ноумеймов, за которых боссы клуба соглашались платить живые деньги. Именно так в Черкассах появились Мухаррем Яшари, Молло Бессала, Эйнел Соареш, Арад Бар, Хайдин Салиху и многие другие…
В премьерном своем сезоне в УПЛ ЛНЗ потратил на подписание легионеров 950 тысяч евро, если опираться на данные, которые приводит портал Transfermarkt. Такие деньги пошли на покупку пятерых иностранных футболистов. В сезоне-2024/25 «фиолетовые» продолжили активно тратиться на легионеров, оформив на этот раз четыре подписания на общую сумму в 1,18 миллиона евро.
По сути, концепция развития и существования ЛНЗ в УПЛ была достаточно ясна. Пригласив в клуб на ответственные посты людей, которые до этого не имели прямого отношения к футболу, а занимались его анализом буквально со стороны в статусе журналистов, блогеров или обозревателей, высшее руководство «фиолетовых», по сути, решило сыграть… Нет, не в рулетку, конечно, но уж как минимум в такой себе Football Manager. Задача, очевидно, перед прежними генеральным и спортивным директорами была поставлена следующая – провести масштабный скаутинг при минимальных капиталовложениях, и найти отличных по меркам УПЛ исполнителей за, опять же, небольшие деньги.
Ставка на легионеров, прежде всего, была связана с ограниченностью внутреннего рынка, где по-настоящему хороших футболистов найти не так уж и просто, а те, которые есть и потенциально могли бы усилить ЛНЗ оказывались черкасскому клубу банально не по карману. История с сорвавшимся ранее переходом ненужного «Шахтеру» вингера Ивана Петряка в стан «фиолетовых» здесь более чем показательна. Футболист «горняков» банально не пожелал идти на понижение зарплаты, предпочтя тренировки с командой U-19 возможности реально вернуться на хороший уровень…
Важно и то, что в ЛНЗ изначально поняли, что в целом хотят быть самодостаточным клубом, не зависящим от прихотей наших грандов – «Динамо» и «Шахтера». Именно поэтому «фиолетовые» не стали прибегать к распространенной среди других клубов УПЛ практике массовых аренд исполнителей киевской или донецкой команды, которая в целом еще никого, кроме разве что «Зари», не приводила к существенным успехам.
Появление в ЛНЗ иностранных игроков из таких клубов как «Тренчин», «Дрита», «Левадия», «Цюрих» и т.д. стало следствием ставки на иностранцев в концепции, где главный тренер должен был бы помочь легионерам не только быстро адаптироваться к украинскому футболу и реалиям жизни в условиях военного положения, но и добиться от иностранцев желательно быстрого прогресса, что помогло бы потенциально выгодно перепродать этих игроков, чтобы заработать деньги, часть из которых была бы реинвестирована в очередное усиление состава.
Но в целом, по прошествии двух лет, можно констатировать, что эта стратегия не сработала. Одно дело добиваться успехов в виртуальной игре, где можно потратить много часов на доскональный анализ и изучение цифр, а также особенностей игрового процесса, чтобы затем продемонстрировать выдающийся прогресс и привести какой-то скромный клуб к величайшим победам, даже в Лиге чемпионов. Совсем другое – иметь дело с реальностью, где главный тренер может то ли не выдавать зрелищный футбол при неплохом турнирном результате (Олег Дулуб), то ли просто не оправдать выданных авансов и начать хандрить из-за ситуации с террористическими атаками россиян (Андреас Карраско)…
Да и легионеры, которых привезли за два года в ЛНЗ, откровенно говоря, не впечатлили. Единственным, кто показал себя во всей красе и удивил стал представитель Косово Мухаррем Яшари, причем, что любопытно, он же оказался наиболее дешевым из всех иностранных игроков, которых за этот период «фиолетовые» подписывали за реальные деньги.
Купив Яшари за 50 тысяч евро, в какой-то момент ЛНЗ мог бы спокойно продать этого игрока за 1-1,5 миллиона евро, тем самым компенсировав затраты практически на всех легионеров, приобретенных за два года. Но боссы «фиолетовых» не спешили расставаться с Мухарремом, да и выставленный ими ценник распугал большинство заинтересованных клубов, вследствие чего Яшари и ЛНЗ пришли к взаимовыгодному решению о пролонгации сотрудничества на срок до конца 2026 года.
Большинство остальных легионеров ЛНЗ со временем стали для этого клуба не активом, а балластом. Ныне «фиолетовые» уже избавились от Бара, Тилля, Бессала, Салиху, а чуть ранее признали неудачным опыт сотрудничества с Халайлой и Итало Магнатой, которые также более чем бесславно покинули Черкассы. Когда же на пост главного тренера ЛНЗ был назначен Виталий Пономарев, и вовсе стало понятно: от прежней игры в Football Manager с привлечением всех возможных внешних рынков клуб переходит к другой модели – максимальной украинизации.
Другой вопрос, что практически тут же высшее руководство ЛНЗ столкнулось с другой реальностью: на подписание более-менее достойных молодых футболистов с украинским паспортом требуется даже больше денег, нежели на приглашение иностранцев в условиях полномасштабной войны. Говорим исключительно языком цифр: на текущий момент «фиолетовые» за деньги подписали трех новичков в летнее трансферное окно, на которых суммарно ушло 1,25 миллиона евро. Очевидно, что подобного рода украинизация состава очень дорого обходится ЛНЗ, но пойти на нее в клубе решились после прежнего неудачного опыта с иностранцами…
Нужно понимать, что ставка на Виталия Пономарева со стороны боссов ЛНЗ изначально выглядит большой авантюрой. Дело в том, что этот специалист ранее отлично проявил себя в УПЛ с «Рухом», но там условия работы у него были кардинально иными. Во львовском клубе Пономарев имел возможность делать основную ставку на молодых украинцев, прошедших через академию «Руха», в то время как в ЛНЗ подобного рода «футбольные ресурсы» для Виталия будут недоступны. Да и результаты, которые в последних сезонах показывала юношеская команда «фиолетовых» в чемпионате Украины U-19 не способны добавлять никакого оптимизма относительно того, что вскоре ЛНЗ может усилиться кем-то из своих собственных юных талантов.
Выходит, что приглашая Пономарева в ЛНЗ не могли не понимать, к каким переменам все сведется: что количество легионеров будет уменьшаться (очевидно, этот процесс этим летом еще точно не завершен, так как крайне сомнительными в Черкассах прямо сейчас выглядят перспективы как минимум Марка Ассинора и Фрэнсиса Момо), а вот на подписании молодых украинцев новый коуч будет настаивать, причем весьма активно. Последнее обязательно приведет к необходимости инвестировать еще больше, а вот окажется ли подобная стратегия более успешной, чем прежняя – большой вопрос, ответ на который нам и предстоит узнать в новом сезоне.
Как минимум пока все выглядит таким образом, что ЛНЗ, не продав Яшари и приобретя ряд не таких уж и дешевых, по меркам нынешней УПЛ, украинцев серьезно рискует очередными миллионами евро… Ведь чем завершился период «капитализации талантов» в «Рухе», которых Григорий Козловский на словах оценивал в 5, 7, а то и 10 миллионов евро, мы прекрасно помним – никакой существенной прибыли, кроме схемы с «Карпатами», львовскому клубу кадровое «наследие Пономарева» не принесло.
С другой стороны, в момент, когда тот же «Кривбасс», например, активно «легионизируется» обратные процессы в ЛНЗ уж точно выглядят чем-то необычным, а от того и интересным. А в лиге, где зачастую события на поле не обеспечивают большинству болельщиков должного уровня заинтересованности, приходится находить и радоваться даже таким, «искусственным», интригам…
Source: Алексей Сливченко
Як не проґавити шанс на модернізацію країни
Українська правда
Усі розділи
Підтримати УП
Новини компаній
Спецпроєкти
Weekly charts
Земельний гід
Спецпроєкти
Говорить крипта
Страховий гід
Виклики євроінтеграції
Власна справа
Від мрії до дії
Зелений перехід
Захист країни
Кошти в безпеці
Відбудова України
Бізнес-інтерв”ю
Кінець епохи офшорів
Просто про податки
Ідеї, які змінюють міста
Проекти “Українська правда”
Українська правда
Економічна правда
Європейська правда
Історична правда
Спецпроєкти
Weekly charts
Земельний гід
Олег Савицький
менеджер кампанії Razom We Stand
Як не проґавити шанс на модернізацію країни
16 липня, 16:00
Посилання скопійовано
Що таке публічні інвестиційні проєкти і навіщо вони державі та людям.
Ще кілька років тому системи прозорого стратегічного інвестування коштів платників податків та міжнародних донорів в Україні майже не існувало, але вимоги часу та боротьба нашої держави за виживання спонукають до її становлення.
У 2025 році публічні інвестиційні проєкти (ПІП) уперше стали частиною бюджетного процесу і цілком можливо – драйвером економічного відновлення та зростання. Перш ніж радіти, варто розібратися, що таке ПІП, навіщо вони потрібні державі і чому громадськість має уважно стежити за тим, як витрачаються на них кошти.
Що таке публічні інвестиційні проєкти
Публічний інвестиційний проєкт (ПІП) – це ініціатива, що реалізується за кошти державного або місцевих бюджетів з метою створення або модернізації інфраструктури, промислових об’єктів, освітніх, медичних, оборонних закладів.
На відміну від поточних державних видатків, які спрямовуються на зарплати чи купівлю товарів і послуг, інвестиційні проєкти створюють довгострокову цінність: матеріальні активи, які працюють на економіку й суспільство роками.
До сфери ПІП належать будівництво та ремонт доріг, мостів, залізничних вузлів; реконструкція об’єктів освіти і медицини; зведення укріплень і складів для ЗСУ, виробничих потужностей ОПК; створення інфраструктури для індустріальних парків; модернізація систем водопостачання, енергетики, поводження з відходами; ІТ-платформи національного рівня для цифровізації публічних послуг.
Ці проєкти фінансує держава, а працюють вони на громадян. Від якості відбору та реалізації проєктів залежать розвиток економіки і довіра суспільства до держави. Усе просто: це проєкти, які фінансуються коштами з державного чи місцевих бюджетів і мають створити або модернізувати основні фонди – дороги, підприємства, школи, водогони, військові об”єкти, системи управління.
Такі проєкти мають інвестиційну логіку: нині вкладаємо, щоб завтра отримати економічний або соціальний ефекти. У країнах з розвиненою системою публічного управління це основний інструмент реалізації стратегії розвитку. Проєкти плануються на кілька років, а їх ефективність оцінюють незалежні аудитори.
Як це працює в країнах ЄС
У Євросоюзі інструмент публічних інвестицій широко використовується для досягнення стратегічних цілей державної політики: енергетичної трансформації, інновацій, регіонального розвитку, підвищення конкурентоспроможності.
ЄС встановлює чіткі вимоги до управління такими проєктами: аналіз витрат і вигод (CBA), оцінка екологічного та соціального впливів, фінансова прозорість, управління ризиками та моніторинг ефективності. Усі великі інфраструктурні ініціативи мають проходити оцінку доцільності відповідно до методологій, розроблених Єврокомісією та Європейським інвестиційним банком (EIB).
Особлива увага приділена захисту довкілля, соціальній інклюзивності та антикорупційним механізмам. Ключова ідея – інвестиції мають бути обґрунтованими, результативними та прозорими. Саме цей підхід має стати орієнтиром для України в умовах війни та післявоєнного відновлення.
Що змінюється в Україні
16 вересня 2024 року Україна зробила важливий крок у цьому напрямку. Стратегічна інвестиційна рада, створена при Кабінеті міністрів, затвердила Єдиний проєктний портфель здійснення публічних інвестицій. Це перша спроба систематизувати сотні ініціатив, які подають центральні та місцеві органи влади, визначити їх пріоритетність і вбудувати їх у бюджетний процес на 2025 рік.
Цей підхід має потенціал стати інструментом стратегічного управління розвитком країни, а не просто списком “освоєнь коштів”. Якщо державний бюджет – це тіло, то інвестиційні проєкти – це його м’язи, які забезпечують рух уперед.
Чому ПІП важливі саме зараз
В Україні зруйновані або пошкоджені понад 150 тис. житлових будинків; обстрілам піддалися тисячі об’єктів критичної інфраструктури, включаючи мости, залізничні колії, лінії електропередач; пошкоджені електростанції та промислові підприємства. Паралельно з цим держава мусить створювати нову економіку, відновлювати ланцюги доданої вартості та переозброювати ЗСУ.
Саме ПІП можуть стати інструментом для розбудови критичної інфраструктури (транспортної, енергетичної, комунальної); модернізації оборонного комплексу з фокусом на технологічну автономність; формування нової індустріальної бази з урахуванням “зеленого переходу” та інтеграції з ринками ЄС; впровадження цифрових сервісів у державному управлінні, освіті та охороні здоров’я.
Головна умова – розумне планування та ефективне використання коштів. Публічні інвестиції можуть стати не лише витратами, а довгостроковими активами держави.
Де є ризики
Аналітики та громадські організації вже звернули увагу на проблемні аспекти формування ПІП-портфеля. Зокрема CEE Bankwatch та “Екодія” вказують, що частина поданих проєктів не має належної аналітичної бази, не проходила повного техніко-економічного обґрунтування або містить сумнівні цілі.
Читайте також:
ЕП зібрала на інвестиційному форумі бізнес, владу та фінансистів: про що говорили
Ці проблеми вказують на слабкість інституцій: відсутність достатньої експертизи у формуванні ПІП, політичне лобіювання і брак прозорості. Якщо залишити ці проблеми без уваги, то Україна ризикує повторити помилки попередніх років, коли державні гроші витрачалися, а результату не було.
Що потрібно зробити
Забезпечити прозорість формування портфеля. Єдиний портфель має бути не просто “затверджений у Кабміні”, а оприлюднений з поясненнями, чому обрано саме ці проєкти, які очікувані результати і хто відповідальний за їх виконання.
Залучати експертів, науковців та громадянське суспільство. Україна має потужну спільноту аналітиків, економістів, урбаністів, екологів, які готові безоплатно ділитися знаннями. Вони можуть допомогти оцінити ефективність проєктів, виявити слабкі місця й уникнути помилок.
Запровадити незалежний моніторинг. Кожен ПІП повинен мати чіткі критерії результативності та механізм зовнішнього моніторингу, щоб не вийшло, як у минулому: гроші витратили, а користі – нуль.
Навчити державних службовців готувати якісні проєкти. Часто причиною проблем є не злий намір, а банальна некомпетентність. Потрібні системні програми підготовки та сертифікації фахівців з публічного інвестування.
Синхронізація з планом відновлення України. ПІП мають бути якісно вбудовані в довгострокову стратегію відновлення та модернізації, узгоджену з міжнародними донорами. Це дозволить уникнути дублювання та посилити ефект від допомоги.
Інвестиції, а не видатки
Публічні інвестиційні проєкти, втілені за євросоюзівськими нормами, – це не черговий “розпил бюджету”, а потенційно один з найефективніших інструментів економічної політики. Успішні країни – від Польщі до Південної Кореї – зробили ставку на стратегічні державні інвестиції в критичні сектори. Настав час і Україні вийти з режиму латання дірок і перейти до розбудови держави майбутнього.
Для цього потрібні не тільки рішення уряду, а й суспільний контроль, участь експертів і політична воля. Ми не можемо дозволити собі ще одне втрачене десятиліття. ПІП можуть стати тестом на зрілість держави, шансом для кожного на якісні зміни, дієвими ліками для одужання нашої економіки від сировинної хвороби.
Оскільки більшість інвестпроєктів реалізується без урахування регіонального контексту і прогнозування довгострокових соціально-економічних наслідків, слід проводити моніторинг, що потребує уваги експертів і залучення громадськості.
Співавтор – Оксана Кушніренко
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об”єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції “Економічної правди” та “Української правди” може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
місцеві бюджети
Матеріали за темою
Інвестування – це не лише акції чи облігації
16 липня, 08:30
Мільярд на відбудову
14 липня, 17:00
Як інвестувати в нерухомість під час війни
11 липня, 17:30
Як не проґавити шанс на модернізацію країни
Олег Савицькийменеджер кампанії Razom We Stand
Як цифрові сервіси формують прозорий ринок деревини
Віктор Смальголова Державного лісового агентства України
Інвестування – це не лише акції чи облігації
Ігор Приходькофінансовий директор NovaPay
Санкції без доказів
Олександр Шадрінадвокат, партнер АО Barristers
Сценарій зростання ВВП України до трильйона доларів
Андрій Длігачгенеральний директор Advanter Group
Цифрова хвиля рятує морські порти
Володимир Крейденконародний депутат, заступник голови парламентського комітету з питань транспорту та інфраструктури
Інші думки автора
Чи можна збільшити імпорт електроенергії з ЄС
Як Бельгія, Франція та Іспанія допомагають Кремлю заробляти сотні мільйонів доларів
Бізнес на російському СПГ: як Бельгія спонсорує війну в Україні
Інвестиції на 4,3 трильйони доларів. Що Україна пропустила в Лондоні?
Як відстояти зелене майбутнє Європи і зупинити росію
Економічна правда
© 2005-2025, Економічна правда
Реклама на сайті
Політика конфіденційності
Правила використання матеріалів УП
Принципи і правила роботи УП
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на “Економічну правду”.
Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство “Інтерфакс-Україна”, не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства “Інтерфакс-Україна”.
Матеріали з плашкою PROMOTED, НОВИНИ КОМПАНІЙ та ПОЗИЦІЯ є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються. Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах. Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
Cубєкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа – R40-02163.
ТОВ “УП Медіа Плюс”
Адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 48, 50А
Телефон: +380 95 641 22 07
Source: Економічна Правда