"Turning Points in History: Ukraine and Russia's What-If Scenarios"

Якби не Зеленський

Усі розділи

Підтримати УП

Спецпроєкти

Проекти “Української правди”

Українська правда

Економічна правда

Європейська правда

Історична правда

Допомога ЗСУ

Верховна Рада
Борис Джонсон
Зеленський

коронавірус
Курська область
повітряна тривога

Сектор Гази
Слуга народу

Спецпроєкти

Опитування: що допомагає вам рухатися далі
Чому в Україні варто розвивати нові підходи до лікування ПТСР
Як мешканці Херсонщини та Миколаївщини захищають свої громади
Протипожежна безпека в умовах війни: як пасивні засоби захисту допоможуть зберегти підприємство
Перші кроки у разі ДТП: алгоритм дій в різних ситуаціях

Павло Казарін

Якби не Зеленський

Понеділок, 21 квітня 2025, 05:30

Наша країна любить грати у якбитологію.

Ми сперечаємося про те, що сталося б, якби В”ячеслав Чорновіл переміг 1991-го. Чи можна було Україні залишитися ядерною державою в 1994-му. Чи реально було отримати ПДЧ у НАТО 2008-го. Але останні три роки головна суперечка країни зводиться до того, як вплинули на вторгнення вибори 2019 року.

Прихильники п”ятого президента говорять про те, що його переобрання могло запобігти повномасштабній війні. Що ракетна програма та переозброєння армії змусили б Кремль замислитися. Що Петро Порошенко у виборчих бюлетенях був головним представником “порядку денного суверенітету”, а тому його перемога стала б недвозначним сигналом Москві та світу про серйозність українських намірів.

Прихильники цієї концепції виходять із того, що перемога Володимира Зеленського була ґнотом для російських амбіцій. Що політична недосвідченість тріумфатора спровокувала Путіна на підготовку до вторгнення. Що результат виборів 2019 року переконав Кремль у несерйозності української державності та анекдотичності її керівництва. А тому зробив війну неминучою.

Ці висновки ґрунтуються на припущенні, що раніше перепоною для вторгнення була українська армія та політична воля п”ятого президента. Що за Володимира Зеленського позиції ЗСУ та країни ослабли настільки, що Україна стала вразливою. Але що як припустити, що в Кремлі ніколи не сприймали українську армію та українську державу як повноцінного суперника? Концепція “другої армії у світі” народилася не вчора, і до лютого 2022-го Москва не мала приводів у ній сумніватися. Що як єдина причина, через яку вторгнення не розпочалося раніше – це впевненість Москви, що можна обійтися без нього?

Зрештою Кремль визначився зі своїм ставленням до нашої країни ще за часів анексії Криму. Відтоді всі його кроки були спрямовані лише на демонтаж української державності. Другі Мінські угоди вселили в Москву ілюзію, що вона зможе продавити Київ на добровільну відмову від суверенітету. І доки зберігалася надія, що Україна піде за “боснійським сценарієм”, це слугувало відстрочкою для силового варіанту.

За п”ятого президента ці очікування балансувалися українською реальністю. В парламенті були промосковські фракції. У медіапросторі – проросійські телеканали. Все це могло створювати в Кремлі ілюзію, що наступного електорального витка до влади в Україні прийдуть ті, хто перетворить країну на ще одну “білорусію”. Цілком можливо, що й перемогу Володимира Зеленського сприйняли в Москві саме так.

А надто що він охоче давав приводи так думати. Готовий був побачити мир в очах російського президента. Закликав до переговорів. У вересні 2019-го Москва навіть передала Києву 35 в”язнів, включно з Олегом Сенцовим – як своєрідне заохочення нової української політики. А потім надії Москви на остаточне дипломатичне вирішення українського питання почали танути.

Мінські угоди так і залишились на паузі. Вибори на окупованих територіях знову прив”язали до виведення російських військ. Конституцію міняти ніхто не став. На початку 2021 року нова українська влада взагалі ввела санкції проти Віктора Медведчука і телеканалів, що йому належать. Якщо до цього в Кремлі були ілюзії щодо того, щоб підкорити Україну без війни, то в той момент вони остаточно розсіялися.

У всьому цьому є чимала доля іронії.

Кремль відкладав велику війну не через українську силу. Він міг відкладати її через українські компроміси. Саме вони дозволяли існувати в нашій внутрішній політиці всім людям, що продавали Москві ідею своєї неминучої перемоги на виборах. Якби ці політики зникли з життя України раніше, то й повномасштабне вторгнення могло б відбутися за каденції Петра Порошенка.

Ідея бліцкригу народилася в Кремлі не так через недосвідченість шостого президента України. Вона могла народитись як реакція на зачистку політичного ландшафту від агентів Москви. Санкції позбавили їх можливості продавати себе Кремлю як майбутніх київських намісників. І на зміну московській концепції “м”якої сили” прийшла ідея жорсткої сили.

Прихильники п”ятого президента переконані, що перемога “яструба” на виборах 2019-го могла захистити нашу країну від війни. Але ймовірніше інше: такий сценарій міг позбавити Кремль ілюзій ще раніше. Міг підштовхнути до висновку, що війна – це єдиний шанс для “повернення” України. А якщо так, то сценарій вторгнення міг бути запущений ще до лютого 2022-го.

Цілком імовірно, що перемога Володимира Зеленського не стала каталізатором вторгнення. Навпаки – вона могла його відстрочити. Поки шостий президент надсилав до Москви сигнали про власну договороздатність, у Кремлі могли вважати вторгнення надмірним. Щойно шостий президент України почав говорити політичною мовою попередника – війна стала неминучою.

Росія розпочала війну не тому, що в 2019-му році виграв Зеленський, і не тому, що програв Порошенко. Війна розпочалася тому, що не переміг Медведчук.

Ото й по всьому.

Павло Казарін, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об”єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

ЗеленськийвиборивійнаРосіяПутін

Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Павло Казарін

В кінці березня 2014-го я отримав у Сімферополі російський паспорт

12 червня 2020, 13:00

Дмитро Гордон – це імітатор

12 травня 2020, 11:47

Закляті союзники

4 серпня 2017, 14:54

Усі колонки автора

Якби не Зеленський

Павло Казарін

Ми – народ Воскресіння

Святослав Шевчук
отець і глава Української греко-католицької церкви

Дилема в”язня в умовах автократії

Владислав Рашкован
заступник виконавчого директора МВФ

Як книжка виявляє економічний потенціал суспільства

Дмитро Феліксов
підприємець, власник книгарні Readeat та квиткового сервісу Concert.ua

Повернення ЗАЕС під контроль України: ключовий стратегічний інтерес США

Вікторія Войціцька
членкиня ГО Міжнародний центр Перемоги України, голова правління Національної освітньої асоціації

Власна генерація: як перетворити збитки на прибутки?

Олександр Кісільов
директор Асоціації сонячної енергетики України

“Українська правда” в соцмережах:

Реклама на сайті

Політика конфіденційності

Правила використання матеріалів УП

Політика ШІ

Принципи і правила роботи УП

Як писати для УП

Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на “Інтерфакс-Україна”, суворо забороняється.
Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Cуб”єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа – R40-02280.

ТОВ “УП Медіа Плюс”. Усі права захищені.

Засновник проекту: Георгій Гонгадзе

Головний редактор: Севгіль Мусаєва

Редактор-засновник: Олена Притула

E-mail редакції: editor@pravda.ua

Ми використовуємо cookies

Source: Павло Казарін

Если бы не Зеленский

Все разделы

Поддержать УП

Спецпроекты

Проекты “Украинской правды”

Украинская правда

Экономическая правда

Европейская правда

Историческая правда

Верховная Рада
Борис Джонсон

коронавирус
Курская область
воздушная тревога

Сектор Газа
Слуга народа

Спецпроекты

Павел Казарин

Если бы не Зеленский

Понедельник, 21 апреля 2025, 05:30

Наша страна любит играть в якбитологію.

Мы спорим о том, что бы случилось, если бы Вячеслав Черновол победил в 1991-м. Можно ли было Украине остаться ядерной державой в 1994-м. Реально ли было получить ПДЧ в НАТО в 2008-м. Но последние три года главный спор страны сводится к тому, как повлияли на вторжение выборы 2019-го.

Сторонники пятого президента говорят о том, что его переизбрание могло предотвратить полномасштабную войну. Что ракетная программа и перевооружение армии заставили бы Кремль задуматься. Что Петр Порошенко в избирательных бюллетенях был главным представителем “повестки суверенитета”, а потому его победа стала бы недвусмысленным сигналом Москве и миру о серьезности украинских намерений.

Сторонники этой концепции исходят из того, что победа Владимира Зеленского была фитилем для российских амбиций. Что политическая неопытность триумфатора спровоцировала Путина на подготовку вторжения. Что результат выборов 2019 года убедил Кремль в несерьезности украинской государственности и анекдотичности ее руководства. А потому сделал войну неизбежной.

Эти выводы строятся на предположении, что раньше преградой для вторжения была украинская армия и политическая воля пятого президента. Что при Владимире Зеленском позиции ЗСУ и страны ослабли настолько, что Украина стала уязвимой. Но что, если предположить, что в Кремле никогда не воспринимали украинскую армию и украинское государство как полноценного соперника? Концепция “второй армии в мире” родилась не вчера, и до февраля 2022-го Москва не имела поводов в ней сомневаться. Что если единственная причина, по которой вторжение не началось раньше – это уверенность Москвы, что можно обойтись и без него?

В конце концов, Кремль определился со своим отношением к нашей стране еще во времена аннексии Крыма. С тех пор все его шаги были направлены лишь на демонтаж украинской государственности. Вторые Минские соглашения вселили в Москву иллюзию, что она сможет продавить Киев на добровольный отказ от суверенитета. И пока сохранялась надежда, что Украина пойдет по “боснийскому сценарию”, это служило отсрочкой для силового варианта.

При пятом президенте эти ожидания балансировались украинской реальностью. В парламенте были промосковские фракции. В медиапространстве – пророссийские телеканалы. Все это могло создавать в Кремле иллюзию, что на следующем электоральном витке к власти в Украине придут те, кто превратит страну в еще одну “белоруссию”. Вполне может быть, что и победу Владимира Зеленского восприняли в Москве именно так.

Тем более, что он охотно давал поводы так думать. Готов был увидеть мир в глазах российского президента. Призывал к переговорам. В сентябре 2019-го Москва даже передала Киеву 35 узников, включая Олега Сенцова – как своеобразное поощрение новой украинской политики. А потом надежды Москвы на окончательное дипломатическое решение украинского вопроса стали таять.

Минские соглашения так и остались на паузе. Выборы на оккупированных территориях вновь привязали к выводу российских войск. Конституцию менять никто не стал. В начале 2021 года новая украинская власть и вовсе ввела санкции против Виктора Медведчука и принадлежащих ему телеканалов. Если до этого в Кремле и были иллюзии насчет того, чтобы покорить Украину без войны, то в тот момент они окончательно рассеялись.

Во всем этом есть немалая доля иронии.

Кремль откладывал большую войну не по причине украинской силы. Он мог откладывать ее по причине украинских компромиссов. Именно они позволяли существовать в нашей внутренней политике всем тем людям, что продавали Москве идею своей неизбежной победы на выборах. Если бы эти политики исчезли из жизни Украины раньше, то и полномасштабное вторжение могло бы случиться в каденцию Петра Порошенко.

Идея блицкрига родилась в Кремле не столько из-за неопытности шестого президента Украины. Она могла родиться как реакция на зачистку политического ландшафта от агентов Москвы. Санкции лишили их возможности продавать себя Кремлю как будущих киевских наместников. И на смену московской концепции “мягкой силы” пришла идея силы жесткой.

Сторонники пятого президента убеждены, что победа “ястреба” на выборах 2019-го могла защитить нашу страну от войны. Но вероятнее иное: такой сценарий мог избавить Кремль от иллюзий еще раньше. Мог подтолкнуть к выводу, что война – это единственный шанс для “возвращения” Украины. А раз так, то сценарий вторжения мог быть запущен еще до февраля 22-го.

Вполне вероятно, что победа Владимира Зеленского не стала катализатором вторжения. Наоборот – она могла его отсрочить. Пока шестой президент посылал в Москву сигналы о собственной договороспособности, в Кремле могли полагать, что вторжение избыточно. Как только шестой президент Украины стал говорить политическим языком предшественника – война стала неизбежной.

Россия начала войну не потому, что в 2019-м году выиграл Зеленский, и не потому, что проиграл Порошенко. Война началась потому, что не победил Медведчук.

Только и всего.

Павел Казарин

ЗеленскийвиборывойнаРосcияПутин

Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Павел Казарин

В конце марта 2014-го я получил в Симферополе российский паспорт

12 июня 2020, 13:00

Дмитрий Гордон – это имитатор

12 мая 2020, 11:47

Заклятые союзники

4 августа 2017, 14:54

Все колонки автора

Если бы не Зеленский

Павел Казарин

Мы – народ Воскресения

Святослав Шевчук
отец и глава Украинской греко-католической церкви

Дилемма заключенного в условиях автократии

Владислав Рашкован
заместитель исполнительного директора МВФ

Как книга выявляет экономический потенциал общества

Дмитрий Феликсов
предприниматель, владелец магазина Readeat и билетного сервиса Concert.ua

Возвращение ЗАЭС под контроль Украины: ключевой стратегический интерес США

Виктория Войцицкая
член ОО Международный центр Победы, председатель правления Национальной образовательной ассоциации

Собственная генерация: как превратить убытки в прибыль?

Александр Кисилев
директор Ассоциации солнечной энергетики Украины

“Украинская правда” в соцсетях:

Реклама на сайте

Политика конфиденциальности

Правила использования материалов УП

Принципы и правила работы УП

Как писать для УП

Любое копирование, публикация, перепечатка или воспроизведение информации, содержащей ссылку на “Интерфакс-Украина”, строго запрещается.

Материалы с обозначением PROMOTED, Имидж-информация, ПРИ ПОДДЕРЖКЕ публикуются на правах рекламы.

Основатель проекта: Георгий Гонгадзе

Главный редактор: Севгиль Мусаева

Редактор-основатель: Алена Притула

E-mail редакції: editor@pravda.ua

Ми використовуємо cookies

Source: Павел Казарин