Без болю та страху – у чергу до медиків. Як волонтери лікують дітей у релокованому дитбудинку на Закарпатті

Усі розділи

Підтримати УП

Спецпроєкти

Суспільство

Проєкти “Української правди”

Українська правда

Економічна правда

Європейська правда

Історична правда

Спецпроєкти

Війна і пам”ять

Війна і втрата

ЗАПИТАЙ ЖИТТЯ

Наплічники життя

Великий приклад об”єднання

Незламні, бо єдині

Допомога поруч

Повернутися до життя

Без болю та страху – у чергу до медиків. Як волонтери лікують дітей у релокованому дитбудинку на Закарпатті

Вікторія Андрєєва

21 квітня, 06:00

Вікторія Андрєєва

Посилання скопійовано

Цю історію найкраще розпочинати з кінця. В невеличкому мініавтобусі їдуть 15 лікарів-волонтерів. Вони вже зняли свою уніформу, на обличчі видно сліди легкої втоми, але очі – горять.

Медики активно обговорюють пацієнтів, яких прийняли під час цієї волонтерської місії. Їхня розмова схожа на повноцінний мультидисциплінарний консиліум.

Цього разу їхніми пацієнтами були вихованці дитячого будинку, передислокованого з Дніпра у Домбоки на Закарпатті. 33 дитини чекали на приїзд медиків і купались в їхній увазі.

Команда медиків-волонтерів FRIDA приїхала не лише ставити діагнози й виписувати рецепти. В рамках місії вони слухали, спілкувались, запам’ятовували і – головне – приділяли увагу кожній дитині.

Про те, як риносинусит стає приводом для обіймів, чому діти з нетерпінням чекають стоматолога і як одна команда змінює цілі дитячі долі – читайте у репортажі “УП.Життя”.

Video Player is loading.

Current Time 0:00

Duration -:-

Stream Type LIVE
Seek to live, currently behind liveLIVE
Remaining Time -0:00

Playback Rate

Descriptions

descriptions off, selected

subtitles settings, opens subtitles settings dialog
subtitles off, selected

Audio Track

Picture-in-Picture

This is a modal window.

Beginning of dialog window. Escape will cancel and close the window.

TextColorTransparency
BackgroundColorTransparency
WindowColorTransparency

Text Edge Style
Font Family

Reset restore all settings to the default values

Close Modal Dialog
End of dialog window.

“Ти до якого лікаря хочеш піти?”

Щовихідних вихованці дитбудинку у Домбоках, що на Закарпатті, можуть поспати трохи довше. Але тої суботи, коли дві швидкі волонтерів заїхали на подвірʼя, їм не спалось. 11-річний Ярослав зустрічав автівки, відкривав ворота та перший кричав: “Усім привіт!”.

Вже за кілька митей на подвірʼя висипались діти, які радо зустрічали медиків. Лікарі, своєю чергою, час від часу скрикували щось на кшталт “О, це Ліза! Я її памʼятаю такою маленькою!” або “О, це ж хлопець якому зуби робили! Як виріс!”

“З відвідин цього дитячого будинку у жовтні 2023 року почалась ціла ера патронату таких закладів. Коли ми підбивали підсумки першого візиту в Домбоки виявилось, що десь 15% дітей потребували оперативного втручання або значного дообстеження. Ми взяли це на себе”, – пояснює керівниця місії Владислава Романюк.

А тоді усі перемішались – медики, педагоги, діти, волонтери та собаки. Обіймались, ніби найближчі родичі. Вихованці оточили лікарів невеличкими групами. Директорка дитбудинку Тетяна Науменко привітала кожного лікаря-волонтера.

Мешканці дитбудинку зустрічали швидкі медиків-волонтерів

Вікторія Андрєєва

Її промова вперемішку зі спогадами розчулила усіх присутніх. Вона розповіла про дівчину з вадою серця, якій відмовляли в операції багато лікарів в Україні. Але завдяки волонтерам FRIDA вона отримала шанс на здорове та безтурботне життя. За кілька місяців після того її забрали в сімʼю.

– Ти до якого лікаря хочеш піти? – запитує 6-річна Альона у своєї подружки.

У неї пухкенькі щічки, що трохи випинаються в профіль з-за хутряного обідка капюшона. Вероніка знизує плечима.

– Я до зубного хочу! – раптом відповідає страшний хлопчина, що стоїть поруч.

– Ні! То я хочу! – обурюється Альона, надуває щоки та випинає нижню губу.

Тим часом лікарі вже зникли в приміщенні – вони облаштовують кабінети для прийому. Водії вивантажують бокси з медикаментами. Хтось з дітлахів допомагає занести речі, а дехто вже переключився на активні ігри на свіжому повітрі.

Лікарі готуються до прийому маленьких пацієнтів

Вікторія Андрєєва

З волонтерами приїхав й співзасновник організації FRIDA Марк Невяжський та його пухнастий пес-компаньйон на прізвисько “Денжер” (Danger, що перекладається як “Небезпечний”). Кличка хвостика геть не відповідає характеру білого той-пуделя.

Чотирилапий насолоджується компанією дітей, постійними міцними обіймами та поцілунками. У нього теж є фірмове худі волонтерської організації з надписом “Волонтер”.

– А якщо відпустити, він втече? – питає мене маленький трохи замурзаний розбишака років шести, тримаючи Дендера на руках. Спортивний костюм має кілька “шрамів”, але недоліки затьмарює сонячна посмішка.

– Пес? Ні, – коротко відповідає власник тваринки.

– О, то давайте його поставимо на землю і подивися! – миттю генерує ідею бешкетник та біжить з песоволонтером на дитячий майданчик.

Діти не лише приділяли увагу песоволонтеру, а й перевіряли документи медиків

Вікторія Андрєєва

“Це дуже безвідповідально – ставитись до дитбудинків як до населеного пункту”

Організацію FRIDA заснував Марк разом з партнером Романом. Вони разом представляють ізраїльську клініку “Іхілов”(Ichilov) та займаються медичними проєктами в Україні вже багато років. Коли почалось повномасштабне вторгнення, вони продовжили допомагати попри небезпеку. Спершу створили медичні пункти між Молдовою та Україною і забезпечили лікарями тимчасові табори, де зупинялись переміщені українці.

Щойно почали деокуповувати Київщину – кинули клич серед лікарів та почали виїжджали на швидкій, яку подарували друзі з Іспанії.

“Це виглядало десь так: мій партнер Роман за кермом, я з рацією поряд, під ногами – небезпека(заміновані території – ред.). У швидкій – три лікарі та медикаменти. Кількість охочих медиків приєднатися до волонтерської місії зростала, тож ми почали їздити на прифронтові території”, – згадує Марк.

Міжнародні організації (як-от Червоний Хрест чи “Лікарі без кордонів”) можуть виїжджати лише на певну відстань від лінії вогню – від 15 до 50 км. FRIDA може приймати пацієнтів і за 2 км від бойових дій – в Донецькій, Харківській, Херсонській областях. Зараз проводить близько 4-5 місій на місяць.

“Чесно, ми були вражені мотивацією лікарів на ці виїзди. Минуло вже три роки, а лікарі рвуться туди. Попри те, що світова увага згасає, і всі “втомилися” від цього конфлікту…Та для лікарів – це їхній внесок, їхня маленька війна. Зараз у нас в базі є майже 1,5 тисячі медиків, які готові їхати в будь-яку точку України”, – додає Марк.

Команда медиків, які відвідали дитбудинок в Домбоках

Зазвичай запити з регіонів доходять представників FRIDA через громади, обласні структури, губернаторів чи медичних департаментів. Кілька разів волонтери виїжджали в дитячі будинки в рамках звичайних місій.

“Після двох візитів ми зрозуміли, що дуже безвідповідально з нашого боку ставитись до дитбудинків як до звичайного населеного пункту. Це – діти, а не дорослі, які самі відповідальні за своє здоров’я. Лишити список призначень чи навіть ліків – недостатньо. Тому ми зробили окремий проєкт, який називається Little Hearts. Він охоплює опіку над 10 дитячими будинками України”, – каже співзасновник проєкту.

Діти юрмляться поруч, спостерігають за маленьким собакою та відганяють місцевих псів, які захищають територію від чужинця.

– А “зацем”?

– А можна я?

– Ей, я перший! – лунає звідусіль.

Діти носили Денжера не лише на дворі, а у по імпровізованих кабінетах лікарів

Вікторія Андрєєва

Марк відволікається на відповіді дітям, рятує свого пса від надмірної дитячої уваги та продовжує.

“До дитбудинків ми приїжджаємо двічі на рік. Дітей, які потребують психологічної допомоги, беремо на річний онлайн супровід. Звертаємо увагу на дітей, які мають гостру травму. Наприклад, у цьому дитячому будинку більшість дітей – переміщені з Дніпропетровської області, сам переїзд вже є певним чином травмою. Левова частка з них – не сироти”, – каже він.

У Домбоках зараз проживає 33 вихованці, з них 17 – діти без статусу, тобто хтось з батьків чи опікунів живий, але не присутній в житті малечі. Попри складну життєву ситуацію та проживання у дитбудинку, вони часто згадують про своє минуле життя у теперішнім часі. Наприклад, “а у нас вдома є собака” або “ми з мамою ходили на річку”.

Черга до стоматолога

Більшість лікарів будуть проводити огляд в основній будівлі. Окремо в їдальні розмістились психологи, а посеред двору у швидкій – стоматологи. Це улюблена машина дітвори, з якої постійно лунали питання: “А сьцо це за штуковина?”, “А їй буде боляче?”, “А гляньте у мене карієс є?”.

Марк ностальгічно згадує, що перший виїзд мобільної стоматології був саме сюди, в Домбки. А 14-річний підліток Станіслав став першим пацієнтом. Тоді лікарі вмовили хлопця зайти на огляд і за півгодини відреставрували йому передні зуби.

На свій вік він вже багато пережив. Прийомна мама тримала його, 8-річного, із зав”язаними скотчем очима на ланцюгу, прикутим до дивана. Він сточив зуби, намагаючись звільнитися. Влітку 2019-го Стаса разом з братом та сестрою врятували правоохоронці після анонімної скарги про знущання в одному з гуртожитків Дніпра.

Читайте також :

Їхні Герої – померли. Як діти у таборі Gen.Camp вчаться жити з втратою

“Цей хлопець досі не говорить. Після візиту до стоматологів ще довго дякував лікарям – широка радісна посмішка не зникала з його обличчя. Стас зробив найкращу рекламу – вслід за ним ціла черга дітей зібралась до стоматологів”, – каже Марк із певною гордістю.

Він повертається до Станіслава – довговʼязого підлітка з пшеничним волоссям та крупними рисами обличчя.

“Зараз тобі все перевірять. Подивимось, скільки цукерок ти зʼїв”, – додає волонтер.

Хлопець трохи шаріється, але на обличчі розквітає посмішка та проявляються ямочки на щоках.

Черга охочих потрапити в стоматологічний кабінет

Вікторія Андрєєва

Біля мобільної стоматології в ланцюжку вже майже спокійно стоїть шестеро дітей від 5 до 15 років.

– Я після Давида, – каже маленька Веронічка, відштовхуючи Анюту від дверей стоматології.

Спроби залізти поза чергою, аби “тільки подивитися” продовжуються. Стоматологічна машина трохи хитається – навіть під вагою дитини, але медики лишаються незворушні та навіть не роблять зауважень. Вони обмінюються поглядами, зрозумілими лише дорослим.

Загалом у мобільному стоматкабінеті не так то й багато вільного місця для спостерігачів і точно немає сидінь для очікування. Металеві інструменти розкладені в одній шухляді, додаткові матеріали – в іншій, а усі потрібні препарати – дістають з третьої.

– Я! Я зараз! – кричить хлопчачий голос.

Лікарі-стоматологи за роботою

Вікторія Андрєєва

До обговорення місць у черзі втручається Марк. Він пояснює хлопцю, що зараз черга Вероніки, яку попередньо вже оглянули стоматологи. До дитячого гаміру додається звук стоматологічної установки та відсмоктувача.

– Зараз Давиду пломбу ставлять! – передає інформацію живий ланцюг.

– Підтримайте його, тільки не заважайте лікарям! – розсудливо додає Марк.

– Андрюха після Альони, а я після них, – продовжується обговорення черги.

Пацієнт в очікуванні огляду у стоматолога

Вікторія Андрєєва

З цієї машини жодного разу не пролунав крик чи плач – лише сміх та обговорення. Звісно, не всі діти були аж так задоволені візитом, декому після встановлення пломби трохи болить. Але ніхто не скаржиться, бо розуміють важливість своєчасного лікування.

Масштабна медкомісія

За пів години весь цей хаос дітей, питань, думок та собак мігрує є коридор дитбудинку для початку медичного огляду.

Два ізолятори, медпункт та коридор перетворюються на приймальне відділення, яке треба пройти мов квест. Точка старту – реєстрація, тоді – педіатр, невролог, дерматолог, ЛОР та УЗД. Для дівчат обладнали окремо кабінет гінеколога – зустрічі відбувались в інтимній атмосфері довіри.

Першою групою прийшли молодші “середнячки” віком 9-12 років. В дитячих очах не було страху – вони сприймали це за гру та можливість особистого спілкування з дорослими, які готові приділити їм увагу.

Педіатри розпитують маленьких пацієнтів

Вікторія Андрєєва

Спершу діти “атакують” педіатрів Руслана та Таїсію. Медики ставлять низку питань про самопочуття, скарги, спосіб життя тощо.

– А що це так слабо вдих-видих робиш? О, так вже видно, що ти пацан серйозний! Молодець! – каже педіатр Руслан.

До групи “середнячків” додаються підлітки 12-15 років. Один з них – Саша – невпевнено скаржиться педіатру на болі в області серця.

Лікарі “виявили” кількох молодих курців серед вихованців дитбудинку

Вікторія Андрєєва

Після невеличкого опитування йому слухають легені стетоскопом та одягають на вказівний палець пульсоксиметр, щоб заміряти сатурацію легень. Показник трохи нижче норми, лікар з напускною суворістю питає:

– Покурюєш?

– Та 3-4 цигарки на день.

– Та кому ти розказуєш! Не грузи! – підлітковою мовою обурюється педіатр Руслан.

Хлопчина опускає голову і починає сміятися. Відверта розмова дала свій результат – болі у серці зникли. Але лікар все одно прописує в призначеннях подивитися легені на УЗД, щоби виключити пневмонію.

Поруч в ізоляторі №1 приймає дитячий невролог Оксана та дерматолог Єлізавета. Тут з ноутбука лунає заспокійлива музика.

Неврологу діти часто скаржаться на головний біль. Лікарка уважно розпитає про харчування, водний режим, сон та школу.

“Їсиш нормально чи перебираєш? Поясню на прикладі з машиною. Бензин – поживна речовина для автомобіля. Коли в автомобіль потрапляє замало палива, машина може заглухнути. А коли мало їжі для твого організму, він посилає тобі біль. І дуже часто це саме головний біль”, – терпеливо вже вдесяте пояснює неврологиня маленьким бешкетникам.

На прийомі у невролога

Вікторія Андрєєва

Дерматологиня просить іншого пацієнта показати долоні, а тоді – живіт та спину. На щастя, 75% маленьких пацієнтів мають чисту шкіру – без дерматитів, псоріазів та виразок, які найчастіше трапляються в дитбудинках. Хіба частина підлітків скаржиться на сухість шкіри – ймовірно через воду.

До кабінету зазирає капітанка місії Владислава.

“Зараз колобочки (діти до 6 років – ред.) підуть”, – попереджає вона і закриває двері.

Менш ніж за хвилину двері відкриваються знову і до лікарів сміливо заходить пʼятирічний Кирило.

В очікуванні УЗД

В кімнатці навпроти ізолятора № 1 приймає отоларинголог Олександр та лікар УЗД Руслан.

Я заходжу разом із підлітком Сашком, який “покурює” і скаржиться на болі в серці. Поруч виринає вихователька і каже до лікаря злегка наказовим тоном:

– Ви ж і легені йому подивіться! А то курить як паровоз!

Обстеження у лікаря УЗД

Руслан незворушно переводить погляд з монітора на пацієнта і питає: “Скільки?”. Підліток продовжує дотримуватись легенди про 3-4 цигарки на день.

– Та по 8 мінімум! – знову встряє в розмову вихователька.

Лікар ховає посмішку і продовжує огляд – жодних змін в легенях у пацієнта наразі немає.

На стільцях біля УЗД-діагностики сидить ЛОР з пацієнтом. Він розпитує про дихання, соплі, болі у вухах та горлі, а тоді вчить правильно видувати ніс.

– Вітя, ти молодець, але ніс у тебе закладений! У попереднього он теж соплюшки були, хоча він й не зізнавався, – каже ЛОР, заповнюючи медичну карту.

Огляд у ЛОРа

Вікторія Андрєєва

Тим часом в коридорі розвиваються баталії за місце в черзі.

– Я перша до лікаря!

– Ні! Я швидше чергу займала!

Діалог двох розбишак Соломії і Тамари перериває Ангеліна.

– А я карієсу позбулася! – хвалиться.

– От, – Ангеліна розкриває рот.

– Мені теж треба до стоматолога. Я там ще ніколи не була, – тихенько каже Тамара.

– А боляче було? – з цікавості питає Соломія.

Ангеліна хитає головою.

– А де пес? – продовжує генерувати питання Тома.

– Його там біля психологів малюють, пішли покажу, – радісно каже дівчинка. В черзі лишається тільки Соломія.

Черга маленьких пацієнтів до спеціалістів

Вікторія Андрєєва

В іншому кінці коридору за зачиненими дверима гінекологиня Ірина вже завершує прийом. З кожною з дівчат говорить про менструацію, зміни в тілі та відповідає на усі питання, що виникають у маленьких пацієнток.

“Дівчата дуже відкриті та зацікавлені в цій темі. Вони не соромляться питати ні про що. Наприклад, 9-річна дівчина з порога запитала у мене, чи це тут роблять тести на вагітність. І ми обговорили з нею дорослішання та вагітність. Питань виникло ще море!”, – з посмішкою каже лікарка.

Де болить – там і лікують

Наприкінці другого дня медичної місії у маленькому кабінеті на другому поверсі зібрались усі лікарі з керівництвом дитячого будинку, щоб обговорити кожного маленького пацієнта.

У більшості – риносинусити, але є поодинокі випадки з викривлення носової перегородки, гнійні отити, проблеми зі слухом чи зі шкірою.

“Це сезонне, – кажуть лікарі, – але лікувати треба, щоб не стало хронічним”.

Лікарі FRIDA вклали у прийоми частинку своєї душі

Вікторія Андрєєва

Дітям призначали спреї, краплі, протизапальні препарати. Деяким – обов’язкові аналізи крові, глюкози та консультації вузьких фахівців (ЛОРа, офтальмолога, гінеколога).

Багато дітей скаржились на головний біль, але після детального опитування зазначали, що він не потребує знеболення.

“Діти вас так чекали, бо їм так подобається лікуватися! Бо це увага до кожного з них”, – зауважує директорка дитбудинку Тетяна.

Окремі випадки були складніші. У Віктора – деформація ноги, яка дає біль після кожного кроку. Потрібна консультація ортопеда, можливо, – операція.

Лікарі продовжували розмови з пацієнтами після прийому

Вікторія Андрєєва

У Данила – багаторічні проблеми з диханням через викривлення носа. Рішення – септопластика (операція, спрямована на усунення викривлення носової перегородки та відновлення функції носового дихання). У Ганни – перфорація (дірка) в барабанній перетинці після отиту. Потрібне спостереження й, можливо, пластика.

Усі діти отримують не лише діагнози, а й плани лікування з медикаментами, заняття з логопедом, повторні обстеження.

– Вони приходять не тільки по таблетки. Вони приходять – щоб хтось побачив їх біль. Для нас це дуже така слушна допомога, оскільки не буває цим дітям багато лікарської уваги, – каже директорка.

– І ми дякуємо, що діти такі доглянуті. Звісно, є ті, за ким треба постерігати чи трохи більше позайматися. В кожного свої нюанси, але в кого їх нема? – каже керівниця місії медиків-волотерів FRIDA.

Креативні заняття у психологів

Вікторія Андрєєва

Лікарі збирають обладнання, пакують його в авто. Педіатр Руслан на подвірʼї зустрічає підлітка Сашка і питає: “А де болі в серці?”. Хлопчина трохи розгублений. Він зволікає лише мить, але відповідь дуже промовиста: “О-о-о, згадав точно!” і театрально кладе руку на груди.

Останні фото та обійми на прощання. Сонце сховалося за хмари, погода відповідає настрою. Навіть діти не багатослівні. Аж тут тихеньким голосом питання:

– Ви вже їдете? Тепер знову буде сумно. Коли ви приїдете ще?

Вікторія Андрєєва, УП.Життя

Читайте також :

Підірвався на міні, а згодом його ще й загубила бабуся. Історія 2-річного Вовчика, який знайшов свій шлях у “Місто добра”

Головне сьогодні

Суспільство

Хто такий великодній кролик і як він з’явився в Україні?

Богдана Торба—
20 квітня, 12:00

Суспільство

Роками страждала від опіків: київські волонтери врятували домашню черепаху зі зруйнованим панциром

Анна Коваленко—
20 квітня, 12:47

10 простих звичок, які допоможуть зберегти здоров”я мозку

Анна Коваленко—
20 квітня, 14:00

“Унікальний випадок”: В студентському архіві віднайшли дві українські кінострічки 1920-х років

Дар”я Лобанок—
20 квітня, 11:18

Як розпізнати укуси різних комах і що з ними робити: поради медиків

Ірина Батюк—
20 квітня, 17:00

Турбує “туман у голові”? Вчені вважають, це може бути одним із наслідків COVID-19

Тетяна Бугаєнко—
20 квітня, 18:00

Реклама на сайті

Політика конфіденційності

Правила використання матеріалів УП

Принципи і правила роботи УП

Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно
використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні

Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство “Інтерфакс-Україна”, не
підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу
агентства “Інтерфакс-Україна”.

Source: Вікторія Андрєєва