Мир без гарантій безпеки для України – це нова війна: хто наступний?

Мир без гарантій безпеки для України – це нова війна: хто наступний? | Українська правда

В умовах політичних гойдалок американської адміністрації та продовження рф війни на виснаження варто розуміти, що гарних сценаріїв тут не буде. Тим більше, складно сказати, що саме може примусити росію припинити агресію.

Вимоги до України висуваються по максимуму – вони передбачають визнання територій, які окуповані, так би мовити “російськими”. Проте навіть офіційній поступки з нашого боку, зокрема щодо людей та територій, не несуть в собі жодних гарантій, що війна буде припинена і не відновиться з новою силою.

Ба більше – умовне “перемир’я” за рахунок “квазіюридичних” українських територіальних компромісів з великою ймовірністю призведе до подальшої ерозії міжнародного права та безпеки. Такий “мир” буде лише умовним “паперовим щитом”, за яким криється наступна війна і домінування “права сили”.

В міжнародному вимірі це відкрита скринька Пандори для нових війн та територіальних конфліктів, в українському – можливість внутрішньої дестабілізації, в європейському – ще значніше зростання безпекових загроз.

“Мир”, який не буде для нас ані безпечним, ані справедливим, стане навчальним “ілюстративним матеріалом” для інших міждержавних збройних конфліктів, адже у цьому випадку залишиться одне право – право сили. Тому український кейс – це своєрідний тест для європейських країн та міжнародних інституцій на адекватне самозбереження.

Домовленості щодо потенційного миру, які б спиралися на стратегічну відмову від територій, зокрема й Криму та Севастополя, не будуть сприйняті українським суспільством і армією та можуть створити нові лінії напруги зі складними комплексними наслідками для нашої безпеки, майбутнього, міграційної ситуації тощо. Це може дестабілізувати Україну зсередини. Тим більше, що в умовах потенційного, але невизначеного “перемир’я” рф буде всіляко намагатися розхитати Україну та швидко перетворити її на сучасну Грузію із політичними трендами антиєвропейської спрямованості.

Навпаки поняття “безпечного миру”, як ми його сформулювали у текстах Національної платформи стійкості та згуртованості, передбачає ухвалення таких рішень, які б відповідали суспільним запитам та не дестабілізували Україну ще більше, а натомість давали можливості для подальшого розвитку, європейської інтеграції, власного геополітичного суб’єктного вибору.

В усіх позитивних сценаріях ключову роль відіграють міжнародні гарантії безпеки. Без них ми можемо говорити лише про умовний “мир через непоразку” – без повного відновлення територіальної цілісності та зі зберіганням загрози подальшої втрати людей і територій. А також, у перспективі, з поширенням або масштабуванням загарбницьких дій рф.

Якщо міжнародна спільнота піде за таким сценарієм й, приміром, заплющить очі на квазівизнання Криму “російським”, рано чи пізно постане питання, хто наступний у Європі зазнає збройної агресії? Країни Балтії? Польща? Насправді, це може бути кожен, на кого поширюються імперськім наративи росії про так звані “історичні землі”. Поступки України відкриють шлюзи для нових конфліктів в різних частинах світу.

Сьогодні у країнах ЄС поки триває загальна стратегічна невизначеність щодо шляхів, методів, ресурсів забезпечення миру та його гарантій. Країни НАТО дотримуються позиції стосовно небезпеки надання Україні певних видів зброї, щоб не відбувалося подальшого загострення у взаєминах із ядерною рф.

Водночас у країн-партнерів обмежені ресурси. Економічна ситуація погіршується. Наявні політичні кризи, брак консенсусу стосовно подальшої політики щодо війни, загроза політичного популізму та обрання правих сил. Внутрішні проблеми партнерів дедалі стають пріоритетнішими.

Крім того, західні країни не артикулюють чітке стратегічне бачення щодо майбутнього рф, хоча контури цього майбутнього ключовим чином впливатимуть не тільки на Україну, але на ситуацію в регіоні, Європі, Євразії.

Хибна ясність у цьому питанні є хіба що у США, керівництво яких заграє з росією, щоб відірвати її від Китаю та “пришити” до себе, послабити Європу і посилити себе.

Нам також навряд чи варто розраховувати на швидкий розпад рф – інерція імперськості дуже потужна. “Мова ненависті” на адресу Україну десятиліттями домінуватиме у російському суспільстві, навіть якщо путін помре вже завтра. Бо це не він персонально запускає всі ракети і натискає на всі кнопки. Роблять це громадяни рф різної етнічної приналежності, інтегровані в імперський дискурс після століть цілеспрямованої російської асиміляції. Отже критичної маси незгодних, які б змогли переломити ситуацію всередині росії, зараз не існує.

Так звані “іноагенти”, котрі виїхали до інших країн, теж фактично ні на що не впливають. Російський бізнес навчився обходити санкції, використовуючи фінансову систему того ж Китаю.

Але все це – привід для налаштування реалістичної оптики, а не тотальної зневіри у власних силах. Що б не казав відомий політичний діяч, Україна “має карти”, може навіть “флеш рояль” або “джокера”. Попри регулярні обстріли цивільної та енергетичної інфраструктури, що використовуються росією як засіб тиску, попри її ж намагання розповсюдити наративи про “втому від війни”, українське суспільство залишається стійким і очікує на справедливість та відновлення.

Як нещодавно зазначив соціолог Володимир Паніотто, “хоча оптимізму стає менше, готовність боротися не зникає: кількість тих, хто морально налаштований на тривалий спротив ворогу, вдвічі перевищує тих, хто до цього не готовий”.

Війна на виснаження довела, що саме стійкість та опірність суспільства не менш важливі, ніж новітнє озброєння. Світ без гарантій для України — це світ, де війна стане нормою, а мир — лише перервою між подальшими катастрофами.

Юлія Тищенко, співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об”єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

російсько-українська війнасуспільство

Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Юлія Тищенко

Дискурс ненависті: як працює російська пропаганда

2 травня 2024, 08:00

“Голосування” на тимчасово окупованих територіях – вирок для Росії