Михайло Ткач: Я мрію зробити розслідування, які допоможуть Україні перемогти Росію

Усі розділи

Підтримати УП

Спецпроєкти

Суспільство

Проєкти “Української правди”

Українська правда

Економічна правда

Європейська правда

Історична правда

Спецпроєкти

Війна і пам”ять

Війна і втрата

ЗАПИТАЙ ЖИТТЯ

Наплічники життя

Великий приклад об”єднання

Незламні, бо єдині

Допомога поруч

Повернутися до життя

Михайло Ткач: “Я мрію зробити розслідування, які допоможуть Україні перемогти Росію”

Ольга Коротенко

15 травня, 06:00

Фото: Ольга Коротенко

Посилання скопійовано

Михайло Ткач, журналіст-розслідувач “Української правди” – серед цьогорічних номінантів Премії імені Георгія Ґонґадзе. Михайло з 2021 року очолює відділ розслідувань “Української правди”. За цей час було опубліковано десятки резонансних матеріалів, які викривають корупцію і зловживання владою, сприяють підвищенню прозорості й відповідальності влади перед суспільством, впливаючи на позитивні зміни в країні.

До УП 6 років працював у програмі “Схеми: корупція в деталях”, спільному проєкті “Радіо Свобода” та телеканалу “UA:Перший”, 5 років – у програмі розслідувань “Гроші” на каналі “1+1”.

Михайло розповів про нюанси жанру розслідувань, про опубліковані матеріали та їх вплив, поділився думками про свободу слова під час війни, а також зазначив, яке розслідування хотів би зробити насамперед.

Цього року Премію імені Георгія Ґонґадзе, яку започаткували у 2019 році Український ПЕН разом із родиною Георгія Ґонґадзе, Києво-Могилянською Бізнес-школою та її випускниками, а також виданням “Українська правда”, вручать уже всьоме. Церемонія відбудеться традиційно 21 травня, у день народження Георгія. Відзнаку отримає журналіст або журналістка, які зробили суттєвий внесок у розвиток медійного середовища та залишаються вірними принципам незалежної журналістики.

Матеріал створений командою Премія імені Георгія Ґонґадзе спеціально для “Української правди”.

Читайте також :

Любиш-Кірдей, Руденко, Ткач: хто став фіналістом Премії Ґонґадзе-2025

Розслідувальна журналістика як поклик

– Чому обрали саме розслідувальну журналістику? У чому для вас привабливість цього жанру?

– Мені завжди відчувалося, що є дуже мало сили по той бік, де хочуть розповідати про проблеми в державі, зокрема про зловживання владою. А сили з протилежного боку, навпаки, дуже багато.

Video Player is loading.

Current Time 0:00

Duration -:-

Stream Type LIVE
Seek to live, currently behind liveLIVE
Remaining Time -0:00

Playback Rate

Descriptions

descriptions off, selected

subtitles settings, opens subtitles settings dialog
subtitles off, selected

Audio Track

Picture-in-Picture

This is a modal window.

Beginning of dialog window. Escape will cancel and close the window.

TextColorTransparency
BackgroundColorTransparency
WindowColorTransparency

Text Edge Style
Font Family

Reset restore all settings to the default values

Close Modal Dialog
End of dialog window.

Зокрема я звернув увагу на історію з убивством Георгія Ґонґадзе у 2000 році, й тоді в мене сформувалося розуміння, що він робив щось важливе, але сили були настільки нерівні, що сталося те, що сталося. Відтоді мені завжди хотілося бути по цей бік.

Власне, зараз ситуація небагато змінилася. Сили й ресурси продовжують бути нерівними. Журналістів-розслідувачів одиниці в країні. А тем для розслідувань багато.

– Чи вважаєте ви жанр розслідувань складним? Які труднощі могли б виділити?

– Усі жанри журналістики складні. Я не вважаю, що розслідування – це складно, а, до прикладу, новини – це щось просте. У журналістиці загалом легко не буває. І для мене це не робота, а спосіб життя, в якому б жанрі не працював.

Найбільша складність розслідувань, на мій погляд, – це протидія. В Україні досі немає вагомої кількості незалежних інституцій, які б гарантували права і свободи людям, зокрема журналістам як частині суспільства.

Часто виходить так, що журналісти, які намагаються викривати зловживання можновладців, самі стають жертвами цих зловживань. Бо ті користуються своєю владою зокрема для того, щоб перешкоджати журналістам у їхній діяльності. І ця влада, через відсутність відповідних інституцій, по суті, необмежена.

Якщо говорити про сьогодення, враховуючи обмеження воєнного часу, то журналісти, зокрема розслідувачі, є чи не єдиною спроможною інституцією, яка може дозволити собі суб’єктність і виконання своєї прямої функції – інформування суспільства.

– Як ви шукаєте теми для розслідувань?

– Дуже важливо не перебувати у вакуумі, а бути в курсі того, що відбувається – цікавитися новинами, суспільно-важливими процесами. Це теж частина роботи, і вона займає багато часу.

Важливою є робота з джерелами. Іноді я бачу якусь новину, починаю копати глибше, спілкуюсь із дотичними сторонами, витрачаю, умовно, тиждень – і приходжу до висновку, є тема для розслідування чи ні.

Наштовхують на теми й глядачі “Української правди”. Якщо вони помічають щось підозріле, як в Україні, так і за кордоном, фотографують і надсилають нам у редакцію, щоб ми перевірили. Наприклад, нові машини в інших країнах на українських номерах. Це наша велика кореспондентська мережа свідомих українців по всьому світу, яка насправді генерує багато інформації.

– Скільки розслідувань у вас в роботі паралельно?

– Я у відділі розслідувань “Української правди” – один журналіст, і одночасно працюю в середньому над 5-7, іноді 10 темами. Також у нас є невелика команда дуже натхненних операторів, водіїв і талантовий режисер. Ці матеріали перебувають на різних стадіях – поки один на стадії пошуку інформації, інший готується до публікації. Етап пошуку інформації може займати багато часу, і зрештою я можу прийти до висновку, що матеріалу недостатньо для розслідування.

Але в мене немає суворих часових обмежень на створення одного матеріалу. Якщо я розумію, що тема суспільно важлива, але інформації в мене ще недостатньо, то продовжую працювати над темою стільки, скільки потрібно.

– Жанр розслідування доволі дорогий і його складно монетизувати. Як ви вважаєте, як мають фінансуватися розслідування?

– Незалежну журналістику мають підтримувати люди, які вважають це важливим. Коли я був у Вашингтоні, то відвідав величезний офіс Громадського радіо в центрі міста. Цей офіс вразив мене своїми масштабами. Я запитав, як це все фінансується. На що мені відповіли: “Громадяни Америки вважають, що те, що ми робимо, для них важливо”.

На мій погляд, це єдина адекватна для всього світу модель. В Україні є позитивні зрушення в цьому напрямку. Українське суспільство вже більше усвідомлює важливість підтримки журналістів. Наприклад, ми в “Українській правді” розвиваємо membership model – кожен охочий може долучитися до Клубу УП, і читачів стає все більше.

Михайло Ткач: “журналісти, зокрема розслідувачі, є чи не єдиною спроможною інституцією, яка може дозволити собі суб’єктність і виконання своєї прямої функції – інформування суспільства”

Фото: Ольга Коротенко

Вплив розслідувань на суспільно важливі процеси

– Які ваші розслідування ви б могли виділити й чому?

– Наші матеріали можуть спричиняти розслідування правоохоронних органів, відкриття кримінальних справ, призводити до відставок, складання депутатських мандатів, введення санкцій тощо.

Не раз бувало, що матеріал набирає мало переглядів і він не дуже цитований, але зрештою приводить до серйозних наслідків, які усвідомлюють не одразу. Не проводять лінію між публікацією і наслідками. Але вона є. Часто ці наслідки виявляються непублічними.

Загалом низькій рівень поваги до журналістів з боку влади призводить до того, що майже ніколи посадовці не кажуть: ми побачили цю проблему, зробили ці висновники, ухвалили це рішення завдяки увазі журналістів.

За більше ніж три роки повномасштабного вторгнення ми намагались приділяти найбільшу увагу темам і проблемам, які роблять нашу країну слабшою. Втеча заможних чоловіків за кордон, відкуп від армії, зловживання службовим становищем.

Після нашого матеріалу “Батальйон Іспанія” і розповіді про одеського воєнкома президент Зеленський перезавантажив всіх воєнкомів по всій країні. Після того, як ми розповіли про звʼязок із закупівлею курток для ЗСУ з депутатом від “Слуги народу”, міністра оборони Резнікова таки довелося відправити в відставку.

Ми багато працюємо над невідворотністю покарання, і за цей час вдалося знайти за кордоном понад десять впливових втікачів, які перебувають у розшуку.

Наприклад, нещодавно ми знайшли Дениса Комарницького у Відні, в той час як багато українських правоохоронців вважали, що він і досі в Україні. Часто ми не просто знаходимо цих людей, але й розповідаємо, як вони змогли втекти і хто їм допоміг.. Ще кілька років тому впливові підозрювані у корупційних діях розуміли, що після втечі за кордон вони матимуть спокійне життя з награбованим. Зараз ми змінили ситуацію.

Наш матеріал про втечу еліт напередодні вторгнення Росії переламав ситуацію, і багато хто повернувся або передумав тікати.

Ми багато зробили для арешту яхти Медведчука у Хорватії і взагалі були першими, хто дослідив, що він не втік після вторгнення, а перебуває в Україні.

Одне з розслідувань, яке я хочу виділити, це “Granica на мяжы” – матеріал 2024 року про нарощення торгівлі Польщі з Росією через Білорусь. Коли ми його готували, була складна ситуація на українсько-польському кордоні – заблокували українське зерно та й загалом трафік. Ми з командою поїхали на польсько-білоруський кордон, щоб подивитись, яка там ситуація. Російське зерно йшло транзитом через Білорусь. Під час зйомок розслідування польські правоохоронці порушили наші права як журналістів. Нас затримали, тримали близько п’яти годин, вилучили техніку, допитували.

Такі теми для мене дуже важливі. Країни, які декларують себе нашими стратегічними партнерами, водночас продовжують торгувати з Росією, тому що це дешево і вигідно, тому що їм важливі певні економічні показники. І діють вони за тією ж логікою, що й наші можновладці: гадаючи, що їхні дії не стануть публічними. Але стануть – стали.

Якщо промоніторити, польські медіа і суспільство загалом не цікавилися цією темою. Але наш матеріал викликав у країні резонанс.

Російська загроза стає ще ближче до Польщі, і вони це можуть не усвідомлювати. Очевидно, що Росія не зупиниться, якщо продовжуватиме заробляти за допомогою демократичного цивілізованого світу.

Як результат, після нашого матеріалу польський Сейм майже в повному складі проголосував за введення санкцій стосовно сільгосп культур із Росії та Білорусі. Я вважаю це хорошим результатом і важливою частиною нашої роботи.

Значущою складовою нашої діяльності був і є пошук російських активів та представників так званих російських еліт, як вони обходять санкції. Ми знайшли олігарха Фрідмана та інших відомих росіян у Лондоні. Змогли поставити йому питання. Після нашого матеріалу, наскільки мені відомо від джерел у Великій Британії, Фрідман був вимушений залишити країну і переселитися в Ізраїль, а згодом повернувся в Москву. Це показовий кейс. І це про справедливість.

Люди, безпосередньо пов’язані з кремлівським режимом, не мають права користуватися перевагамии європейських цивілізованних країн, де вони звикли жити й витрачати кошти, зароблені на співпраці з Кремлем.

Наш матеріал про “тіньовий флот” Росії також мав вплив на нову хвилю обмежень для російської нафти.

– Ви кажете, що матеріали можуть набирати мало переглядів, але все одно спричинятися до серйозних наслідків. А яке розслідування викликало суспільний бум і водночас стало впливовим?

– Можу виділити розслідування про київський ресторан Boho Club. Ми розповіли, що цей заклад систематично працював уночі, порушуючи комендантську годину, встановлену під час воєнного стану. “Бохо” приймав сотні відвідувачів у нічний час, коли майже всі кафе і ресторани зазнавали збитків через закриття.

Це розслідування висвітлило випадки ігнорування загальних правил під час війни та корупцію і стало резонансним – не тільки Boho Club, а й інші заклади припинили працювати у комендантську годину. У заможних киян позабирали незаконні перепустки, які дозволяли пересуватися містом під час комендантської години.

Я бачив на власні очі, як о 10-й вечора поліція приїжджає до закладів, заклади зачиняються, поліція їде далі. Це та сама поліція, яка понад рік не помічала роботу цих закладів. Це той випадок, коли резонанс розслідування справді мав вплив на результати.

Після матеріалу бариста в кав’ярні пригостив мене кавою, дякуючи за це розслідування. Адже вони зачиняються до комендантської години – як і має робити бізнес. І їх обурювало, чому хтось дозволяє собі робити інакше.

– Яке розслідування ви готували найдовше?

– Я думаю, це матеріал про оборонний сектор. На торішнє розслідування “Купує ГУР. Як Україна втрачає гроші на закупівлях озброєнь під час війни” я витратив близько року. Це матеріал про компанію “Спецтехноекспорт”, яка займається закупівлею озброєння.

До публікації нашого матеріалу компанія була підпорядкована Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України. Розслідування викриває, зокрема, проблеми з управлінням, контролем та підзвітністю, невиконання контрактів, фінансові втрати через їхнє невиконання.

Це матеріал, для якого перевіряти інформацію треба було дуже прискіпливо – я собі точно не міг дозволити помилитися або бути невпевненим у тому, що ми говоримо. Ми доклали надзвичайно багато зусиль, щоб матеріал з’явився.

Оборонна промисловість дуже засекречена. Зрозуміло, чому – в країні війна. Але в чому проблема говорити, за яку ціну ми закуповуємо озброєння? Користуючись воєнним станом, засекречують і цю інформацію. А це тягне за собою зловживання – бо ж ніхто ні про що не дізнається. Або дізнається – ми дізналися.

Після цього матеріалу нам сказали, що ми шкодимо обороноздатності. То це ми шкодимо, розповідаючи, що снаряд закуповується на 1000 євро дорожче, ніж ринкова вартість? Чи ті, хто цей снаряд закуповує? Адже замість, наприклад, 10 тисяч снарядів Сили оборони отримують 5 або взагалі нічого.

– Яке розслідування ви мрієте зробити?

– Я мрію зробити розслідування, яке допоможе Україні перемогти Росію. Яке допоможе знищити Росію економічно і політично. Знищити панівний російський клас. Я навіть працюю над деякими темами в цьому напрямку, але вони потребують багато ресурсів – зусиль, часу тощо. Але мова не лише про Росію, але і про нас. Чим сильнішою наша країна ставатиме, тим менше шансів залишатиметься у ворога.

Свобода слова, резонансні розслідування, розвиток України – це все можливо тільки тоді, коли існує сама країна. А наша країна існуватиме, якщо ми всі зможемо зупинити Росію.

Чи може свобода слова під час війни нашкодити

– Якою, на вашу думку, має бути свобода слова в Україні під час війни? Чи можна нашкодити, якщо свобода слова необмежена?

– Я не буду унікальним, коли скажу, що ця війна зокрема за свободу. Як казав Валерій Залужний, маленька радянська армія ніколи не переможе велику радянську армію. Те саме стосується загалом життя і функціонування суспільства: маленьке пострадянське суспільство не може перемогти велике пострадянське суспільство.

Ми сильні саме завдяки прагненню до свободи. І, зокрема, той надзвичайний спротив на всіх рівнях, який ми спостерігаємо з 24 лютого 2022 року, є свідченням цього. Тому я не вважаю, що свобода слова може нашкодити. Навпаки – свобода слова може лише зарадити й допомогти всім нам стати сильнішими.

На жаль, українські журналісти недостатньо можуть впливати на ситуацію в країні під час війни. На початку 2022 року була пауза, спричинена повномасштабним вторгненням, коли не було конструктивної критики. Усі рухалися в одному напрямку з однією метою: наша країна має вистояти. І дехто сподівався, що в такій ситуації ніхто вже не буде красти, зловживати владою та використовувати повноваження в особистих інтересах. Але дуже швидко стало зрозуміло, що ці сподівання марні.

І пауза, я вважаю, спричинила дуже негативні наслідки. Бо за цей час багато хто, зокрема з високопосадовців, втратив відчуття підзвітності. Відповідно, багато рішень ухвалюється не в інтересах держави, внаслідок чого держава стає слабшою. Кому від цього легше? Мені здається, тільки ворогу.

Тому з другої половини 22-ого року я багато разів наголошував, що меседж “не на часі” у контексті боротьби з корупцією – це програшна позиція. Адже окрім зовнішнього ворога, ми маємо не менше затятого внутрішнього. І ті хто вважали, що можна спочатку перемогти Росію, а вже потім розібратися з тими, хто в цей самий час вимиває мільярди гривень з нашого бюджету, на сьогодні переконалися, що це не так.

Відчуття підзвітності дуже складно здобувається. Зокрема, розуміння приходить внаслідок роботи журналістів. Бо ухвалюючи будь-яке рішення, високопосадовці мають зважати, що суспільство про їхнє рішення дізнається. Вони – менеджери, й мають звітувати про свою роботу. Авжеж, на рівень 2021 року підзвітність повернути не вдалося, зокрема й через обмеження воєнного стану. Ба більше, проблема з підзвітністю гіперболізувалася до надзвичайних масштабів. Журналісти не можуть поставити питання урядовцям про логіку того чи іншого рішення, бо урядовий квартал закритий. Довгий час був закритий реєстр електронних декларацій.

Президент проводить брифінги для журналістів – це чудово. Але “Українську правду”, одне з найбільших українських медіа, на ці брифінги не акредитовують. Зрозуміло, що ми ставимо президенту некомфортні питання, але вони й не мають бути комфортними – вони мають бути суспільно важливими. І це не ми як журналісти хочемо знати відповіді на них, це українське суспільство має ці питання. Ми є посередниками між владою і суспільством.

Тож є обмеження, які в перший рік повномасштабного вторгнення можна було зрозуміти – і які на четвертому році зрозуміти вже складно.

Михайло Ткач: “Я мрію зробити розслідування, яке допоможе Україні перемогти Росію”

Фото: Ольга Коротенко

Як реагувати на тиск і перешкоджання діяльності

– Вашій діяльності періодично перешкоджають. Наприклад, у 2023 році під час зйомок біля ресторану “Тандир” у селищі Козин на вас напала охорона одного з відвідувачів. У лютому 2024 року вас затримали польські правоохоронці біля польсько-білоруського кордону. Після одного з матеріалів вас збила машина на пішохідному переході.
Як ви реагуєте на фізичний супротив, перешкоджання вашій діяльності, тиск та погрози?

– У моїй роботі періодично трапляються спроби тиску та перешкоджання, як психологічні, так і фізичні. Наразі є 13 кримінальних проваджень, де я в статусі потерпілого. Є відчуття і певна інформація, що скоро може бути 14-те. Я витрачаю на це дуже багато часу – пишу заяви, беру участь у слідчих діях.

Для мене це важливо, бо перешкоджають не лише мені, а українським журналістам загалом. І треба давати зрозуміти людям, які вчиняють злочини, що за це є відповідальність. Що є закон.

Я завжди себе намагаюся тримати в межах усвідомлення своєї відповідальності. На жаль, не у всіх можновладців є це відчуття. У них є відчуття можливостей, які вони отримують, але вони не розуміють відповідальності, яку несуть внаслідок цих можливостей.

У мене немає охоронців, я працюю так само, як й інші журналісти. Насправді ми зараз усі в однаково небезпечних умовах, тому проявляти якусь особливу увагу до моєї особистої безпеки вважаю неетичним. Тим паче я працюю у тилових містах. Не кажучи вже про роботу за кордоном.

Стосовно психологічного стану – якби я в кожному випадку перешкоджання дозволяв собі особисті переживання, це суттєво зменшувало б мою продуктивність як журналіста. Я сприймаю цей тиск як частину своєї діяльності й намагаюся на цьому психологічно не концентруватися. Для мене головне – зробити роботу. І якщо мене хочуть змусити припинити робити те, що я роблю, то не вийде – ці спроби, навпаки, мотивують мене продовжувати з іще більшим ентузіазмом.

13 травня минулого року після публікації одного резонансного матеріалу про мільйонерів, які, очевидно, придбали собі інвалідність, на електронні пошти мінімум 10 співробітникам нашого видання надійшли листи з погрозами:

“Я уже писал об этом Ткачу, но видимо до него не дошло, сделаю попытку донести мысль в последний раз. Иногда умение вовремя закрыть рот спасает жизни.”

Я вважаю навпаки “вміння вчасно відкрити рота рятує життя”, особливо коли країна у стані повномасштабної війни. Тому такі погрози не мали ніякого впливу на мою роботу.

Читайте також :

Воєнний кореспондент Іван Любиш-Кірдей: “Журналістика – у мене в серці. Я їду, знаючи про ризики, і роблю свою роботу”

– Як ви оцінюєте законодавство в частині захисту прав журналістів в Україні?

– Ми маємо сильне законодавство, яке слабко працює на практиці. Я це перевірив на власному прикладі. У судовому процесі мені як журналісту потрібно доводити, що я нічого не порушував, коли є зафіксовані докази, що на мене скоїли напад. Коли доказів немає – ситуації, відповідно, набагато складніші. Але я це все проходжу, щоб створювати прецеденти й домагатися справедливості. Щоб у всіх складалися в голові причинно-наслідкові зв’язки: порушуєш права журналістів – будеш покараний.

– Що б ви порадили журналістам-розслідувачам, які починають свій шлях у професії?

– Нікого не боятися і ніколи не зупинятися. Не шукати зону комфорту, а кидатися на всі небезпечні скелі. Не концентруватися на тиску і спротиві вашій роботі, а концентруватися на тому результаті, якого ваша діяльність може досягти. Якщо щось є суспільно важливим, і я розумію, що можу про це розповісти – я не думаю більше ні про які погрози.

Робіть свою роботу так, щоб боялися вас, а не ви. Нашій діяльності чому перешкоджають? Бо бояться. Бояться правди.

Ольга Коротенко, спеціально для УП. Життя

Читайте також :

Головна редакторка The Kyiv Independent Ольга Руденко: “Ми робимо невеликий внесок у велику справу – інформуємо світ про злочини Росії”

Головне сьогодні

Що ви знаєте про українську вишиванку? ТЕСТ

Людмила Панасюк—
14 травня, 16:00

Суспільство

Хто така Анна Алхім і чому ветеран, нардепка та блогерка подали на неї заяву до СБУ? Деталі скандалу

Українська правда. Життя—
14 травня, 15:15

Суспільство

День вишиванки: коли святкуємо, що почитати та як відзначати

Людмила Панасюк—
15 травня, 10:00

Суспільство

Вбивцю видала пачка цигарок: у США розкрили злочин 47-річної давнини

Олена Барсукова—
14 травня, 19:50

Суспільство

НСЗУ призупинила оплати 36 лікарням, в яких пацієнтів могли не забезпечувати ліками

Анна Коваленко—
14 травня, 12:58

Суспільство

В Україні усунули колізію в отриманні статусу “дитини війни”: Рада ухвалила закон

Анна Коваленко—
14 травня, 15:42

Реклама на сайті

Політика конфіденційності

Правила використання матеріалів УП

Принципи і правила роботи УП

Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно
використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні

Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство “Інтерфакс-Україна”, не
підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу
агентства “Інтерфакс-Україна”.

Source: Ольга Коротенко