Між свастикою, серпом і молотом

Усі розділи

Підтримати УП

Спецпроєкти

Проекти “Української правди”

Українська правда

Економічна правда

Європейська правда

Історична правда

Допомога ЗСУ

Верховна Рада
Борис Джонсон
Зеленський

коронавірус
Курська область
повітряна тривога

Сектор Гази
Слуга народу

Спецпроєкти

Міст у Стоянці за 21 місяць замість 3 років: як допоміг супровід інженера-консультанта
Смак крізь час: переосмислення традицій української кухні в проєкті МХП
Українська правда 25: пишемо історію разом
Опитування: що допомагає вам рухатися далі
Чому в Україні варто розвивати нові підходи до лікування ПТСР

Михайло Дубинянський

історик, політичний оглядач

Між свастикою, серпом і молотом

Субота, 26 квітня 2025, 08:00

Поки перспективи завершення російсько-української війни залишаються туманними, наближається травень і 80-річчя завершення Другої світової війни в Європі. А заразом – пропагандистські спекуляції Кремля, пов”язані з цим історичним ювілеєм.

Ще на початку року група “Глобальна Україна” опублікувала звернення “До 80-ї річниці перемоги над нацизмом”, під яким підписалися дуже різні люди: від Ярослава Грицака до Володимира В”ятровича. Автори цього тексту нагадували про російські маніпуляції навколо війни 1939-1945 років. Про прагнення Москви монополізувати перемогу в Другій світовій. Про спроби подати Україну як “прислужницю нацистів”. І про те, що радикальний вітчизняний наратив, який ігнорує подвиги українців у складі Червоної армії, виключає Київ із переможців над Гітлером і тим самим грає на руку РФ.

Чим менше часу залишається до травневого ювілею, тим актуальнішою стає ця проблема. А тому варто відверто поговорити про сучасне українське сприйняття Другої світової війни.

Офіційно Гітлер і Сталін розглядаються в Україні як два однаково жорстоких диктатори; як два рівноцінні джерела зла. Але фактично в нашому суспільстві починає практикуватися дещо інший підхід. Сталінський СРСР часто сприймається як головне зло ХХ століття, на тлі якого гітлерівський Третій Рейх виглядає другорядним злом.

Причини, що сприяли поширенню такого підходу після 24.02.2022, очевидні. Україна зазнала варварської воєнної агресії, і наш ворог – Росія. Однак із Третім Рейхом сучасну Росію можна лише порівнювати, проводячи паралелі між Гітлером та Путіним. А ось Радянський Союз вважається прямим попередником сучасної Росії; більш раннім втіленням тієї самої Імперії зла. Причому на цій спадкоємності наголошують самі росіяни, які активно експлуатують радянську символіку та риторику часів Другої світової. І в цьому випадку значна частина українського суспільства погоджується із ворожою логікою.

Іншими словами, Третій Рейх для нашого сучасника – це абстрактне зло, що залишилося лише на сторінках книжок і у фільмах про далеку війну. А Радянський Союз, який набув вигляду РФ, – це зло, що вилізло з могили, продовжує вбивати українців і тому є сильнішим, небезпечнішим і страшнішим.

Ототожнення СРСР і Росії як історичного зла №1 і відступ гітлерівської Німеччини на другий план обертаються неминучою ревізією минулого.

У новій системі координат альянс із Третім Рейхом заради боротьби з Совєтами – це спроба використати другорядне зло, щоб протистояти головному злу. Така тактика видається виправданою і не компрометує людей, що колись боролися з Москвою. Тому в сьогоднішній Україні можлива глорифікація воїнів дивізії “Галичина” та національних активістів, які співпрацювали з Німеччиною у 1940-х.

Проте протистояння Рейху в лавах радянської армії починає виглядати як боротьба з другорядним злом на користь головного зла. Служіння Кремлю знецінює будь-які заслуги, пов”язані з перемогою над Гітлером. І тому радянські герої війни підлягають деглорифікації. Пам”ятники, зведені на їхню честь, послідовно демонтуються; а присвячені їм урбаноніми перейменовуються.

У багатьох наших співгромадян сталінська армія дискредитована більше, ніж німецькі комбатанти. Тому цілком природно, що легендарний пілот-винищувач та Герой України Вадим Ворошилов взяв собі позивний Karaya – на честь аса Люфтваффе Еріха Хартманна. Але важко уявити сучасного українського пілота, який вибрав би позивний “Кожедуб”: хоча, на відміну від Хартманна, радянський герой був етнічним українцем.

Характерний епізод мав місце у березні 2025-го. У віці 101 року померла вінничанка Ольга Твердохлєбова – учасниця Другої світової війни та полковниця МВС у відставці. Вінницька поліція опублікувала у соцмережах зворушливий некролог. Але в цьому тексті взагалі не згадувалося, у лавах чиєї армії у 1940-х воювала Твердохлєбова. І природа такої сором”язливості зрозуміла: автори некрологу побоялися, що будь-яка згадка про СРСР, про радянські спецслужби або про ленінградську розвідшколу кине тінь на покійну.

Уявлення про головне та другорядне зло легко простежити у новій вітчизняній топоніміці. Наприклад, абсолютно логічним виглядає зникнення столичних вулиць маршала Малиновського та маршала Рибалка – і поява вулиці Андрія Мельника. Згідно з новою історичною парадигмою, одесит Малиновський та уродженець Харківщини Рибалко воювали проти другорядного зла на боці головного зла – і це нівелює їхній внесок у перемогу над гітлерівською Німеччиною. А лідер ОУН(м) боровся з головним злом, спробувавши спертися на другорядне зло: і тому він залишається беззаперечним героєм.

Уявлення про головне і другорядне зло простежується і в символічному просторі. Навіть віртуальне використання радянської символіки, що асоціюється з нашим нинішнім ворогом, – це злочин, якому в Україні не шукають виправдань. Воно спричиняє реальні кримінальні справи та судові вироки.

А захоплення естетикою Третього Рейху, звісно, не схвалюється; але все ж таки виглядає менш серйозним гріхом, на який іноді можна заплющити очі. Особливо, якщо тотенкопфами, чорними сонцями чи стилізаціями під німецький герб 1930-х-1940-х захоплюються праві активісти, які захищають нашу країну зі зброєю в руках.

Отже, сприйняття СРСР як головного історичного зла, а націонал-соціалістичної Німеччини – як зла номер два; потихеньку стає новим вітчизняним мейнстрімом. І це породжує проблеми двоякого роду: внутрішні та зовнішні.

По-перше, нова історична парадигма розходиться з особистим досвідом мільйонів українців, які жили у 1940-ті роки. Для значної частини наших пращурів головним злом виступала саме гітлерівська Німеччина. Тоталітарний СРСР багато жителів центральної та східної України сприймали як “свою” державу: і якщо він вважався злом, то значно меншим, ніж німецькі окупанти. Зводячи Радянський Союз у ранг головного зла, ми де-факто перекреслюємо особисті історії цих людей; їх справжні настрої та мотивації.

Щоправда, майже всі учасники війни 1939-1945 років пішли з життя. А в очах їхніх нащадків Друга світова заслінна повномасштабною російською агресією проти України. Тому розрив між реальними сімейними історіями 1940-х та новим історичним мейнстримом не видається надто серйозною проблемою.

Набагато важливіше те, що нова історична парадигма розходиться із глобальними наративами про Другу світову війну. Сприйняття німецького націонал-соціалізму як головного зла ХХ століття – це не пострадянський, не європейський і навіть не західний консенсус. Це загальносвітовий консенсус. І, вибудовуючи власну градацію історичних зол, Україна протиставляє себе не Росії: ми протиставляємо себе всім і вся.

Нестандартне уявлення про головне та другорядне зло не приносить Україні жодних стратегічних переваг. Воно не може позитивно вплинути на наш імідж. Воно не додасть нам симпатиків за кордоном: що наочно продемонстрував скандал у канадському парламенті восени 2023-го. Навпаки, можна лише сподіватися, що іноземні партнери не чіплятимуться до особливого українського погляду на історію ХХ століття, враховуючи героїзм України у ХХІ столітті.

Для деяких країн пам”ять про Другу світову війну стала потужним інструментом впливу на міжнародній арені. Росія привласнює собі лаври розгрому Гітлера – і позиціонує себе як переможницю головного зла ХХ століття. Ізраїль нагадує про страждання єврейського народу в роки Голокосту – і позиціонує себе як головну жертву головного зла ХХ століття. Польща робить акцент на початку війни у 1939-му та на Варшавському повстанні 1944 року – і позиціонує себе як першого і найвідчайдушнішого борця з головним злом ХХ століття. Але Україна, яка відводить роль головного зла Радянському Союзу і відсуває Третій Рейх на другий план, фактично залишається за бортом.

У рамках нової історичної парадигми пам”ять про Другу світову важко використати як повноцінний інструмент українського впливу. Тепер це скоріше обтяжливий вантаж, який наша країна змушена тягнути на собі у розпал нової війни. І у 80-ту річницю перемоги над Третім Рейхом нести його буде особливо складно.

Михайло Дубинянський

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об”єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

9 травняРосіяУкраїна

Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Михайло Дубинянський

Ворог у дзеркалі

9 вересня 2023, 08:00

Ненависть на експорт

16 липня 2023, 09:00

Хлопчик і лавка: Урок для Зеленського, або Чому програв Порошенко

3 травня 2019, 15:04

Усі колонки автора

Між свастикою, серпом і молотом

Михайло Дубинянський
історик, політичний оглядач

Як застрахувати інвестиції від воєнних ризиків

Олена Орлюк
очільниця Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій

Як не залишитися без газу

Олександр Харченко
директор Центру досліджень енергетики

Вривайся в третю світову!

Віталій Дейнега
ексзаступник Міністра оборони України, засновник “Повернись живим” і “Ukrainian witness”

Нова природа війни змінила сутність основ глобальної безпеки: український досвід і майбутній світовий порядок

Валерій Залужний
Посол України в Великій Британії, колишній головнокомандувач Збройних сил України

Кримська пастка Трампа: навіщо США “дозвіл” України, щоб назвати півострів російським

Дмитро Шульга
директор програми “Європа і світ” Міжнародного фонду “Відродження”

“Українська правда” в соцмережах:

Реклама на сайті

Політика конфіденційності

Правила використання матеріалів УП

Політика ШІ

Принципи і правила роботи УП

Як писати для УП

Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на “Інтерфакс-Україна”, суворо забороняється.
Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Cуб”єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа – R40-02280.

ТОВ “УП Медіа Плюс”. Усі права захищені.

Адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 48, 50А

Телефон: +380 95 641 22 07

Засновник проекту: Георгій Гонгадзе

Головний редактор: Севгіль Мусаєва

Редактор-засновник: Олена Притула

E-mail редакції: editor@pravda.ua

Ми використовуємо cookies

Source: Михайло Дубинянський