Незаконна анексія Криму, або Як Кремль торгує страхом

Усі розділи

Підтримати УП

Спецпроєкти

Проекти “Української правди”

Українська правда

Економічна правда

Європейська правда

Історична правда

Допомога ЗСУ

Верховна Рада
Борис Джонсон
Зеленський

коронавірус
Курська область
повітряна тривога

Сектор Гази
Слуга народу

Спецпроєкти

Майбутнє оборонних проєктів: інтерв’ю з головою наглядової ради холдингу Octava Capital
CYBERION: як мережа кіберклубів знайшла свою нішу та відкрила нові можливості для інвесторів
Святковий стіл без клопотів: готові страви та традиційні смаки у NOVUS
Як “Правило Болар” сприятиме зниженню цін на ліки
ТЕСТ: чи знаєте ви достатньо, щоб врятувати людину в критичній ситуації

Дмитро Білоцерковець

радник міського голови м. Києва

Незаконна анексія Криму, або Як Кремль торгує страхом

Вівторок, 08 квітня 2025, 12:00

У школах діти пишуть твори на тему, як я провів літо. Я пам’ятаю, як провів багато літ у рідному Севастополі. Особливе відчуття – жити біля моря, щоранку бігати біля моря, ходити на побачення біля моря. Мене добре зрозуміють такі ж “морські” люди. Але останні 11 років натомість я бігаю шляхами легкоатлетичного Києва. Останні 11 років я не можу відвідати могилу свого батька в Севастополі. За ці 11 років в мене народились двоє синів, які ніколи досі не були в Севастополі – моєму рідному місті та місті, де ми познайомились та закохались з їх мамою.

Причина цього всього – незаконна анексія Криму. Я думаю про ті події щодня, хочу повернутись додому, уявляю, як веду синів в свої улюблені місця дитинства, показую школу, де навчався та місця побачень з їх мамою на мисі Фіолент. Так і буде, коли ми виженемо росію з Криму та над ним знову замайорить український жовто-блакитний.

Для тих, хто не знає мою історію, зауважу, що я народився та виріс у Севастополі. Там я провів 28 років. Поїхати з рідного міста я був вимушений у березні 2014 року через незаконну анексію Криму. До цього разом з однодумцями протягом 10 років ми провадили у Криму активну проукраїнську діяльність – влаштовували патріотичні акції, проводили патріотичні автопробіги, висвітлювали протизаконні дії та корупційні схеми лояльних до путіна з фсбшних угрупувань.

Зараз своїм завданням я вважаю доносити правду про Крим та те, що там відбувалось не лише на початку 2014 року, а і до того. Тому в цьому блозі відповім на основні питання, які допоможуть вам зрозуміти, що насправді відбувалось в Криму до та після анексії.

Питання номер один – чи був Крим проросійським?

Ні! На превеликий жаль, чимало людей досі думають, що більшість жителів півострова хотіли “в росію”. Мене постійно про це запитують. Це неправда! Фейк, якому дав життя кремль, щоб показати, що нібито Севастополь триколірний, а не двоколірний. Я провів у Криму більшу частину свого життя і можу з упевненістю сказати, що кримчани не хотіли бути частиною росії. Особливо молоде покоління. Серед активістів нашого проукраїнського руху були навіть деякі діти російських військовослужбовців, діти військових Чорноморського флоту, для яких Україна була символом свободи та справедливості, яку вони підтримували. І мова не про двох чи трьох людей, мова про сотні людей.

Як щодо старшого покоління? Я далекий від думки, що більшість старшого покоління хотіли бути частиною росії. Скоріше, деякі з них хотіли назад в Радянський Союз. Чому так? Ностальгія, бо вони хотіли повернутись в часи своєї молодості, часи, коли все життя було попереду, а перед ними майоріло багато перспектив.

Тож, я переконаний, що людей, які хотіли анексії, було вкрай мало. Яскравим свідченням цього є електоральні процеси. Аби не ходити далеко та не говорити загальними прикладами, візьмемо мій. У 2013 році я балотувався в Севастопольську міську раду. Тоді я посів друге місце, набравши 29% голосів виборців. Фактично кожен третій, хто дійшов до виборчих дільниць, віддав свій голос мені – проураїнському активісту та на той момент голові координаційної ради молодіжного крила партії “УДАР”. Це показувало динаміку зростаючої підтримки проукраїнських сил. Більше того, при оцінці цього результату треба враховувати фантастичні фальсифікації виборів з боку друга віктора януковича, “регіонала” Володимира Яцуби, який був головою міської адміністрації та безглуздо приймав участь у цих виборах також.

Друге питання – як кремль намагався протистояти проукраїнським силам?

Після Помаранчевої революції росія почала гібридну війну проти мого рідного міста, Севастополя. Одним з її перших кроків було придбання підконтрольним фсб російським бізнесом медіа-активів, таких як телеканали, газети та інтернет-ЗМІ. Наступний крок – вливання мільйонів доларів щороку в діяльність проросійських організацій з метою дестабілізації політичної ситуації у місті.

Саме це стало вагомим інструментом діяльності кремля у Севастополі під час початку анексії Криму. Терор та страх – найкращі друзі кремля. Саме це вони чинили з кримчанами. Основна мета цього – залякування спроб спротиву анексії. Тому в лютому-березні 2014 року на місцевих підконтрольних та раніше скуплених фсб каналах масово тиражувати репресії проукраїнських активістів.

Види тортур та репресій були різні та чинились проти найбільш активних верств населення, які все-одно чинили опір анексії. Аби не ходити далеко, розкажу на своєму прикладі. Мені під дверима вішали мертвого кота, спалювали автівку, намагались викрасти. І це не найгірше, що тоді ставалось з тими, хто чинив опір окупації. Наприклад, викрадений 15 березня 2014 року лідер севастопольського “Автомайдану” Василь Черниш, який був вбитий режимом кремля та був моїм другом. Він став однією з перших жертв російсько-української війни.

Ця торгівля страхом знижувала активність до спротиву великої частини населення півострова, бо люди знали, що за ними, їхніми батьками або дітьми можуть прийти. І я не можу їх за це засуджувати, бо цей тиск не просто не зупинявся, а посилювався. Всі ті жахіття, про які стало відомо з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, тортури, які росіяни чинять з полоненими, вже тоді відбувались в Криму.

Але навіть попри це, кримчани виходили на мітинги проти незаконної анексії. Виходили, ризикуючи своїм здоров’ям та навіть життям. 26 лютого 2014 року в Сімферополі під стінами Верховної Ради Автономної Республіки Крим відбувся багатотисячний мітинг проти сепаратизму та за територіальну цілісність України. За різними оцінками у мітингу взяли участь десятки тисяч людей.

Тепер давайте згадаємо 9 березня 2014 року в Севастополі. Більше тисячі осіб зібрались біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Мітинг мав дві мети – вшанування пам’яті легендарного українця та висловлення протесту проти окупації. Цей мітинг був розігнаний російськими гастролерами, “казаками”, яких за гроші незаконно привезли до Севастополя з ростова. Тільки завдяки ультрас ПФК “Севастополь” вдалось уникнути вбивств українських громадян на цьому мітингу.

Третє питання – яку політику провадив кремль в незаконно окупованому Криму після анексії?

Чим займалась країна-окупант в українському Криму з березня 2014 року? По-перше, змінами міграційних потоків, тобто окупант стимулював місцеве населення, яке народилося у Севастополі їхати, а громадян з різних регіонів російської федерації переїздити до Криму.

По-друге, переслідування противників анексії серед проукраїнських активістів та кримських татар, відкриття кримінальних справ, штрафи та арешти за “екстремізм” і “тероризм”.

По-третє, поширення фейків щодо України та того, що відбувається на материку. росія любить тиражувати різноманітні страшилки, зокрема, про те, що повернеться Україна, і ледве не всіх жителів півострова посадять до в’язниці за сепаратизм та державну зраду. Мета росії – впевнити кримчан в тому, що у разі повернення України їх життя перетвориться на пекло.

Четверте питання – що в цих умовах робити Україні?

Враховуючи, що ворог продає людям страх, наше завдання – заспокоїти місцеве населення. Зараз жителі Криму чекають на інформацію від України. Необхідно пояснювати простому жителю Севастополя, який не скоїв жодних злочинів проти державного суверенітету, що йому нема, чого боятися. Україна на нього чекає, йому немає, чого боятись, Україна йому допоможе. Важливо доносити саме такий сигнал.

Дмитро Білоцерковець

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об”єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

КримРосіяросійсько-українська війна

Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Незаконна анексія Криму, або Як Кремль торгує страхом

Дмитро Білоцерковець
радник міського голови м. Києва

Як стати наставником і врятувати дитину з інтернатної системи

Валерія Татарчук
засновник і голова БФ “Твоя Опора”

“Українська жінка”. Хто вона?

Оксана Рубаняк
командирка взводу безпілотних авіаційних комплексів, військовослужбовиця

Книги, які не зупинити: Україна на Лейпцизькому книжовому ярмарку

Марія Шубчик
керівниця комунікаційного відділу Goethe-Institut в Україні

Фінансове шахрайство: нові загрози та як від них захиститися

Олексій Рубан
директор з інновацій NovaPay

Гарантувати стійкий мир: що підказує Україні безпековий досвід інших країн

Олександр Мережко
голова комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики

“Українська правда” в соцмережах:

Реклама на сайті

Політика конфіденційності

Правила використання матеріалів УП

Політика ШІ

Принципи і правила роботи УП

Як писати для УП

Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на “Інтерфакс-Україна”, суворо забороняється.
Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Cуб”єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа – R40-02280.

ТОВ “УП Медіа Плюс”. Усі права захищені.

Адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 48, 50А

Телефон: +380 95 641 22 07

Засновник проекту: Георгій Гонгадзе

Головний редактор: Севгіль Мусаєва

Редактор-засновник: Олена Притула

E-mail редакції: editor@pravda.ua

Ми використовуємо cookies

Source: Дмитро Білоцерковець