Час вождів

Усі розділи

Підтримати УП

Спецпроєкти

Проекти “Української правди”

Українська правда

Економічна правда

Європейська правда

Історична правда

Допомога ЗСУ

Верховна Рада
Борис Джонсон
Зеленський

коронавірус
Курська область
повітряна тривога

Сектор Гази
Слуга народу

Спецпроєкти

Перші кроки у разі ДТП: алгоритм дій в різних ситуаціях
Коли можеш навчатись у зручному форматі: як працюють безбар”єрні автошколи
Майбутнє оборонних проєктів: інтерв’ю з головою наглядової ради холдингу Octava Capital
CYBERION: як мережа кіберклубів знайшла свою нішу та відкрила нові можливості для інвесторів
Святковий стіл без клопотів: готові страви та традиційні смаки у NOVUS

Михайло Дубинянський — Субота, 12 квітня 2025, 05:30

Вісімдесят років тому, 12 квітня 1945-го, помер 32-ий президент США Франклін Делано Рузвельт.

Незабаром звістка про його смерть досягла нацистської Німеччини і викликала бурю тріумфу і надій. Міністр пропаганди Геббельс одразу зателефонував Адольфу Гітлеру, щоб поділитися радісною новиною: “Мій фюрер, я вітаю вас! Зірки вказували на те, що друга половина квітня буде для нас поворотним пунктом”. А натхненний Гітлер видав наказ по армії, в якому йшлося: “Тепер, коли з землі зник один із найбільших злочинців усіх часів, настав вирішальний поворот у всій війні”.

Як ми знаємо, насправді ніякого перелому в ході війни не відбулося.

Смерть однієї людини – навіть дуже впливової та неординарної – не змінила загальну розстановку сил. Вермахт все одно зазнав поразки. Німеччина все одно капітулювала. Союзники з антигітлерівської коаліції все одно здобули перемогу.

Здавалося б, цей історичний епізод свідчить про те, що роль окремо взятої особистості в історії не треба перебільшувати – і не варто ставити знак рівності між цілою державою та її лідером. Однак за 80 років світові новини схиляють нас до протилежного висновку.

Навесні 2025-го увага всього людства прикута до 47-го президента США Дональда Трампа. І цього разу зміна господаря в Овальному кабінеті спровокувала справжнє планетарне цунамі.

Спостереження за Трампом і його скандальними ініціативами – це не просто історія про авантюризм і некомпетентність, про торгові війни та обвалення ринків, про територіальні претензії та ризики Третьої світової.

Незабаром доступ до матеріалів на “Українській правді” може стати платним.

Але ми вважаємо, що якісний контент має бути доступний для всіх, тож до останнього не будемо вводити обмеження. Підтримайте нас, аби і ми без обмежень могли продовжувати роботу – долучайтеся до Клубу УП!
Дізнатись більше

Насамперед це історія про те, як одна людина здатна перевернути з ніг на голову не лише цілу державу, а й цілу планету. Ухвалити рішення, які змінять життя навіть не мільйонів – мільярдів людей.

Всією своєю діяльністю Дональд Трамп намагається підкреслити значення та вплив окремо взятої особистості. Хазяїн Білого дому намагається довести, що у 2020-х роках у світі настав час вождів. Що справжні творці світової історії – не народи, нації, класи, партії, парламенти, генеральні штаби чи глобальні корпорації, а саме вожді.

Симптоматично, що вже не перший рік те ж саме доводить престарілий господар Кремля, якого Трамп вважає своїм другом. Пропагандистська формула “Є Путін – є Росія. Нема Путіна – нема Росії” народилася задовго до повномасштабного вторгнення в Україну. А після 24.02.2022 вона набула нового звучання та нового змісту.

Скільки б у Києві не розмірковували про столітні традиції російського імперіалізму та про колективну відповідальність росіян за збройну агресію, Путін все одно сприймається як ключова постать великої війни. І це сприйняття залишається настільки стійким, що в нещодавньому інтерв”ю Eurovision News президент України Володимир Зеленський публічно пов”язав встановлення міцного миру зі смертю російського диктатора: “Він помре скоро, це факт, і все закінчиться”.

Своєю чергою і Москва, і Вашингтон позиціонують Зеленського як ключову фігуру українського спротиву. В Кремлі щосили намагаються делегітимізувати нинішнього президента, оголошують його головною перешкодою на шляху до “миру” та вимагають його усунути.

В результаті саме Володимир Олександрович починає виглядати головною перепоною, яка захищає Україну від капітуляції на кремлівських умовах. А публічні нападки Трампа та трампістів на українського лідера посилюють ефект: після лютневого зіткнення в Білому домі рівень підтримки чинного президента в Україні різко зріс. Що активніше якась Вікторія Спартц агітує проти Зеленського, то більше резонів консолідуватися навколо глави держави з”являється в наших співгромадян.

І тут необхідно зазначити, що Україна вступає в добу вождів непогано підготовленою. Вітчизняна політика завжди залишалася вождистською. Ціле десятиліття нашої історії минуло під знаком президента Кучми і навіть породило термін “кучмізм”. Подальше перетворення президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську не надто змінило правила гри.

Усі розмови про те, що Україні потрібні сильні інституції та справжні ідеологічні партії, здебільшого оберталися пшиком. На практиці будь-який успішний український політпроєкт був прив”язаний до особистості конкретного вождя з плоті та крові.

“Батьківщину” неможливо уявити без Юлії Володимирівни. “Європейську солідарність” – без Петра Олексійовича. Про “Слугу народу” без Володимира Олександровича ніяково навіть заїкатися.

При цьому населення неодноразово демонструвало готовність згуртуватися навколо яскравого лідера-месії заради кращого майбутнього. 73% голосів, отримані Володимиром Зеленським у другому турі президентських виборів 2019-го, досі залишаються на слуху. Хоча не варто забувати, що 2014-го – після російської анексії Криму та початку війни на Донбасі – тодішній месія Петро Порошенко набрав 55% голосів ще в першому турі.

Традиційною проблемою вітчизняних лідерів було не завоювати масову народну підтримку, а зберегти її. Але з цього погляду Володимир Зеленський виявився набагато успішнішим за своїх попередників. На четвертому році повномасштабної війни – і на шостому незапланованому році президентства – чинний глава держави зберігає досить високий рейтинг довіри. Причому президентові допомагає сам дух часу.

Нинішня світова реальність не може не підштовхувати мільйони українців до думки, що клин вибивають клином. Що чужому кулаку протиставляють не розчепірену п”ятірню, а свій власний кулак.

Щоб уціліти у світі, населеному войовничими вождями, країні необхідно консолідуватися навколо свого вольового лідера.

Щоб не загубитися у світі, де задають тон вожді-популісти, країна має асоціюватися з яскравою, харизматичною та впізнаваною особистістю.

Щоб вижити у світі, де чужі вожді встановлюють свої правила, країні потрібен керівник, готовий грати за новими правилами: не скутий старомодними традиціями, вільний від стереотипів і здатний ухвалювати зухвалі та нестандартні рішення.

Ймовірно, приблизно такою буде аргументація правлячої команди, якщо в найближчій перспективі в Україні таки відбудуться вибори, і Володимир Зеленський піде на другий строк.

Президентські піарники зможуть нагадати виборцю, що Володимир Олександрович – один із найяскравіших лідерів сучасності, і це буде чистою правдою.

Провладні пропагандисти зможуть наголосити на тому, що Зеленський вже довів свою спроможність у новому божевільному світі, а його гіпотетичному наступникові доведеться опановувати цю науку з чистого аркуша.

Агітатори Банкової зможуть наголосити, що з вітчизняним брендом Zelenskyy знайома вся планета, а будь-якого іншого главу держави треба буде розкручувати майже з нуля, витрачаючи дорогоцінний час і створюючи зайві ризики для нашої країни.

І щоби якось парирувати ці докази, українській опозиції доведеться неабияк постаратися.

Михайло Дубинянський

ТрампЗеленськийПутінполітична системасвіт

Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Головне на Українській правді

Давайте вже після Пасхи. Коли будуть вибори в Україні
— Роман Романюк

Живий щит. Як росіяни прикривали свої штаби цивільними в Бучі
— Стас Козлюк

Повернення України. УП показує оцифровані в США столітні фотоархіви легіону Українських січових стрільців
— Євген Руденко

Історик Мараєв: Кубань має стати пороховою діжкою та джерелом проблем для Росії
— Софія Середа

Наташа, попала! Як колишня вихователька дитсадка збила російську ракету
— Рустем Халілов

Операція “Kudu”. Як українські військові навчаються у Великій Британії
— Ангеліна Страшкулич, Євген Будерацький

“Ми випрошуємо допомогу, як рибу на ринку”. Як зрада союзників призвела до розгрому у війні
— Михайло Кригель

“Оточення, як і каже командування, не було. Але і спланованого виходу теж не було”. Що відбувалося на Курщині в останній місяць оборони
— Ольга Кириленко

“В батальйоні створили черги з тих, хто буде розстрілювати полонених”. Як Росія страчує українських військових
— Софія Челяк

Ті, хто палить глибоку Росію. Велика історія 14-го полку безпілотних авіакомплексів
— Роман Романюк

“Українська правда” в соцмережах:

Реклама на сайті

Політика конфіденційності

Правила використання матеріалів УП

Політика ШІ

Принципи і правила роботи УП

Як писати для УП

Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на “Інтерфакс-Україна”, суворо забороняється.
Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Cуб”єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа – R40-02280.

ТОВ “УП Медіа Плюс”. Усі права захищені.

Засновник проекту: Георгій Гонгадзе

Головний редактор: Севгіль Мусаєва

Редактор-засновник: Олена Притула

E-mail редакції: editor@pravda.ua

Ми використовуємо cookies

Source: Михайло Дубинянський