Якби не Зеленський

Усі розділи

Підтримати УП

Спецпроєкти

Проекти “Української правди”

Українська правда

Економічна правда

Європейська правда

Історична правда

Допомога ЗСУ

Верховна Рада
Борис Джонсон
Зеленський

коронавірус
Курська область
повітряна тривога

Сектор Гази
Слуга народу

Спецпроєкти

Опитування: що допомагає вам рухатися далі
Чому в Україні варто розвивати нові підходи до лікування ПТСР
Як мешканці Херсонщини та Миколаївщини захищають свої громади
Протипожежна безпека в умовах війни: як пасивні засоби захисту допоможуть зберегти підприємство
Перші кроки у разі ДТП: алгоритм дій в різних ситуаціях

Павло Казарін

Якби не Зеленський

Понеділок, 21 квітня 2025, 05:30

Наша країна любить грати у якбитологію.

Ми сперечаємося про те, що сталося б, якби В”ячеслав Чорновіл переміг 1991-го. Чи можна було Україні залишитися ядерною державою в 1994-му. Чи реально було отримати ПДЧ у НАТО 2008-го. Але останні три роки головна суперечка країни зводиться до того, як вплинули на вторгнення вибори 2019 року.

Прихильники п”ятого президента говорять про те, що його переобрання могло запобігти повномасштабній війні. Що ракетна програма та переозброєння армії змусили б Кремль замислитися. Що Петро Порошенко у виборчих бюлетенях був головним представником “порядку денного суверенітету”, а тому його перемога стала б недвозначним сигналом Москві та світу про серйозність українських намірів.

Прихильники цієї концепції виходять із того, що перемога Володимира Зеленського була ґнотом для російських амбіцій. Що політична недосвідченість тріумфатора спровокувала Путіна на підготовку до вторгнення. Що результат виборів 2019 року переконав Кремль у несерйозності української державності та анекдотичності її керівництва. А тому зробив війну неминучою.

Ці висновки ґрунтуються на припущенні, що раніше перепоною для вторгнення була українська армія та політична воля п”ятого президента. Що за Володимира Зеленського позиції ЗСУ та країни ослабли настільки, що Україна стала вразливою. Але що як припустити, що в Кремлі ніколи не сприймали українську армію та українську державу як повноцінного суперника? Концепція “другої армії у світі” народилася не вчора, і до лютого 2022-го Москва не мала приводів у ній сумніватися. Що як єдина причина, через яку вторгнення не розпочалося раніше – це впевненість Москви, що можна обійтися без нього?

Зрештою Кремль визначився зі своїм ставленням до нашої країни ще за часів анексії Криму. Відтоді всі його кроки були спрямовані лише на демонтаж української державності. Другі Мінські угоди вселили в Москву ілюзію, що вона зможе продавити Київ на добровільну відмову від суверенітету. І доки зберігалася надія, що Україна піде за “боснійським сценарієм”, це слугувало відстрочкою для силового варіанту.

За п”ятого президента ці очікування балансувалися українською реальністю. В парламенті були промосковські фракції. У медіапросторі – проросійські телеканали. Все це могло створювати в Кремлі ілюзію, що наступного електорального витка до влади в Україні прийдуть ті, хто перетворить країну на ще одну “білорусію”. Цілком можливо, що й перемогу Володимира Зеленського сприйняли в Москві саме так.

А надто що він охоче давав приводи так думати. Готовий був побачити мир в очах російського президента. Закликав до переговорів. У вересні 2019-го Москва навіть передала Києву 35 в”язнів, включно з Олегом Сенцовим – як своєрідне заохочення нової української політики. А потім надії Москви на остаточне дипломатичне вирішення українського питання почали танути.

Мінські угоди так і залишились на паузі. Вибори на окупованих територіях знову прив”язали до виведення російських військ. Конституцію міняти ніхто не став. На початку 2021 року нова українська влада взагалі ввела санкції проти Віктора Медведчука і телеканалів, що йому належать. Якщо до цього в Кремлі були ілюзії щодо того, щоб підкорити Україну без війни, то в той момент вони остаточно розсіялися.

У всьому цьому є чимала доля іронії.

Кремль відкладав велику війну не через українську силу. Він міг відкладати її через українські компроміси. Саме вони дозволяли існувати в нашій внутрішній політиці всім людям, що продавали Москві ідею своєї неминучої перемоги на виборах. Якби ці політики зникли з життя України раніше, то й повномасштабне вторгнення могло б відбутися за каденції Петра Порошенка.

Ідея бліцкригу народилася в Кремлі не так через недосвідченість шостого президента України. Вона могла народитись як реакція на зачистку політичного ландшафту від агентів Москви. Санкції позбавили їх можливості продавати себе Кремлю як майбутніх київських намісників. І на зміну московській концепції “м”якої сили” прийшла ідея жорсткої сили.

Прихильники п”ятого президента переконані, що перемога “яструба” на виборах 2019-го могла захистити нашу країну від війни. Але ймовірніше інше: такий сценарій міг позбавити Кремль ілюзій ще раніше. Міг підштовхнути до висновку, що війна – це єдиний шанс для “повернення” України. А якщо так, то сценарій вторгнення міг бути запущений ще до лютого 2022-го.

Цілком імовірно, що перемога Володимира Зеленського не стала каталізатором вторгнення. Навпаки – вона могла його відстрочити. Поки шостий президент надсилав до Москви сигнали про власну договороздатність, у Кремлі могли вважати вторгнення надмірним. Щойно шостий президент України почав говорити політичною мовою попередника – війна стала неминучою.

Росія розпочала війну не тому, що в 2019-му році виграв Зеленський, і не тому, що програв Порошенко. Війна розпочалася тому, що не переміг Медведчук.

Ото й по всьому.

Павло Казарін, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об”єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

ЗеленськийвиборивійнаРосіяПутін

Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Павло Казарін

В кінці березня 2014-го я отримав у Сімферополі російський паспорт

12 червня 2020, 13:00

Дмитро Гордон – це імітатор

12 травня 2020, 11:47

Закляті союзники

4 серпня 2017, 14:54

Усі колонки автора

Якби не Зеленський

Павло Казарін

Ми – народ Воскресіння

Святослав Шевчук
отець і глава Української греко-католицької церкви

Дилема в”язня в умовах автократії

Владислав Рашкован
заступник виконавчого директора МВФ

Як книжка виявляє економічний потенціал суспільства

Дмитро Феліксов
підприємець, власник книгарні Readeat та квиткового сервісу Concert.ua

Повернення ЗАЕС під контроль України: ключовий стратегічний інтерес США

Вікторія Войціцька
членкиня ГО Міжнародний центр Перемоги України, голова правління Національної освітньої асоціації

Власна генерація: як перетворити збитки на прибутки?

Олександр Кісільов
директор Асоціації сонячної енергетики України

“Українська правда” в соцмережах:

Реклама на сайті

Політика конфіденційності

Правила використання матеріалів УП

Політика ШІ

Принципи і правила роботи УП

Як писати для УП

Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на “Інтерфакс-Україна”, суворо забороняється.
Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Cуб”єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа – R40-02280.

ТОВ “УП Медіа Плюс”. Усі права захищені.

Засновник проекту: Георгій Гонгадзе

Головний редактор: Севгіль Мусаєва

Редактор-засновник: Олена Притула

E-mail редакції: editor@pravda.ua

Ми використовуємо cookies

Source: Павло Казарін