Перший емігрант. Українець, який врятувався від кілерів, втік 1865 року в США і допоміг купити Аляску
Усі розділи
Підтримати УП
Спецпроєкти
Проекти “Української правди”
Українська правда
Економічна правда
Європейська правда
Історична правда
Допомога ЗСУ
Верховна Рада
Борис Джонсон
Зеленський
коронавірус
Курська область
повітряна тривога
Сектор Гази
Слуга народу
Спецпроєкти
Чому в Україні варто розвивати нові підходи до лікування ПТСР
Як мешканці Херсонщини та Миколаївщини захищають свої громади
Протипожежна безпека в умовах війни: як пасивні засоби захисту допоможуть зберегти підприємство
Перші кроки у разі ДТП: алгоритм дій в різних ситуаціях
Коли можеш навчатись у зручному форматі: як працюють безбар”єрні автошколи
Перший емігрант. Українець, який врятувався від кілерів, втік 1865 року в США і допоміг купити Аляску
Євген Руденко — П”ятниця, 18 квітня 2025, 05:30
колаж: Андрій Калістратенко
Наприкінці 19 століття на головній вулиці Сан-Франциско Market Street бандити відібрали в перехожого зразки золотих самородків з Аляски. Потерпілим був уродженець Київщини на ім”я Агапій.
Поважного віку, із сивою бородою, високою хутряною шапкою на голові, він показав репортеру Ірвіну Томпсону носовичок з плямами крові, що залишились від бійки з нападниками.
“Після цієї крові до США з Аляски привезли $300 мільйонів золотом”, – розповідав Агапій на каліфорнійських холмах у своєму хуторі, який він назвав “Україна”.
“Уряд мав би виділити йому пенсію на знак визнання його праці”, – писала The Epworth Herald 1914 року.
Якщо спиратись на доступні документальні свідчення, Агапій Гончаренко – перший достеменно відомий українець-емігрант у США. Згадки про нього в американських ЗМІ з”являються з 1865-го, коли він провів на Мангеттені небачену для Нью-Йорка православну месу.
Його справжнє ім”я – Андрій Онуфрійович Гумницький. Народився 1832 року, нащадок роду Богунів. Канцелярист митрополита Філарета в Києві. Таємний опозиціонер при посольській церкві в Афінах.
Ховаючись від царських агентів, Гончаренко прибув у порт Бостона 1 січня 1865-го, незадовго до замаху на Авраама Лінкольна. Заснував у Сан-Франциско газету “Alaska Herald” із додатком “Svoboda”. Листувався з урядовцями США. Захищав права алеутів. Фігурував як “наклепник” у колонках, що їх сьогодні назвали б антикризовим піаром в інтересах великого бізнесу.
На сторінках американських медіа Агапій був ким завгодно. Київським козаком. Шанувальником Герцена й послідовником Толстого. Контрабандистом і пропагандистом. Шахраєм і державним діячем. Тим, хто пояснював американцям важливість купівлі Аляски. Відлюдником. Апостолом свободи. Людиною, за голову якої давали п”ять тисяч рублів.
У ЗМІ Агапія представляли як “росіянина”, але свої візитівки та листи він підписував “Ukraina, Hayward, California, U.S.А.”. 1894 року в Коломиї видали “Споминки українського козака-священника”, що закінчувалися словами:
“Моя Ненька Україна і джерело козацтва, якоже финикс, воскресне на добро людям, на вічну правду і волю. Поляки пекли нас живими, і тепер печуть їх москалі; незабаром весь світ встане: згубити і великого, і малого, і имя московске – варварів-людоморів, з лиця землі. З цею вірою я в останній раз закрию мої очі, і зіпну на віки”.
Звернувшись до відкритих архівів Бібліотеки Конгресу та ЦРУ, “Українська правда” публікує історію людини, яку 1965 року в Сенаті США назвали “найбільш видатним політичним емігрантом, що коли-небудь приїжджав в Америку з України”.
Незабаром доступ до матеріалів на “Українській правді” може стати платним.
Але ми вважаємо, що якісний контент має бути доступний для всіх, тож до останнього не будемо вводити обмеження. Підтримайте нас, аби і ми без обмежень могли продовжувати роботу – долучайтеся до Клубу УП!
Дізнатись більше
Блудодійство по-київськи
1853 року разом із пам”ятником Володимиру Великому в Києві відкрили Миколаївський ланцюговий міст. На освяченні грандіозної споруди, що поєднала два береги, був присутній молодий Андрій Гумницький.
Нещодавній бурсак із атестатом богослова пізнав недосконалість буття, щойно потрапивши на службу в Києво-Печерську лавру. Сорок років по тому на горі, що височіє над затокою Сан-Франциско, він згадував той досвід:
“Куди я попав? Що це за святощі, на що і за що добрий працьовитий люд в мірі дає тим чернецям гроші? На п”янство і блудодійство?”.
Ще в дитинстві Андрій практикував вегетаріанство та сироїдіння, але на дніпровських кручах ледь не набив оскомину. Монахи їли “навіть ввечері”. Називали це “чай пити” – з “поросятами й карасятами”.
Запивали пуншами. “Сливянками, орабиновками, малиновками, – всіх назвисків не перекажеш! – дивувався він. – В шкапах, де одежа, робили ліжка, і часто я бачив там зачиняних жінок, що чернеці держали в своїх келіях для похоті”.
Спогади Агапія 1894 року видав Михайло Павлик, письменник, публіцист, громадський діяч. У 1900 році шанувальник Павлика Василь Стефаник напише новелу “Камінний хрест” про від”їзд українських емігрантів у Канаду
Тут і далі: колаж Андрія Калістратенка
Від падіння у безодню дипломованого теолога врятував митрополит Київський і Галицький Філарет. Взяв талановитого хлопця в канцелярію, призначив книгодержцем. Щоби не прогнівити старця, Андрій зберігав чистоту душі й тіла. Не їв, за його словами, “цибулі, оселедців, нічого смердячого”; не пив “ні горілки і нічого шелемонячого”.
Канцелярист набирався знань та сумував від того, як легко інші вибиваються в люди. До прикладу, шевця Філька Ковальчука з Подола, який “ледве грамоту слібізував”, тільки через його бас посвятили в ієродиякони, назвавши Флавіаном. Завдяки вмінню “здорово кричати” він збирав у церковну касу три тисячі рублів на рік. “Якби Філько не бас, то він би свині пас”, – казали на Подолі.
Моральні рахунки Андрій Гумницький виставляв і монархам. В еміграції згадував: у Кримську війну цар Микола позичив у Лаври п”ять мільйонів рублів разом із сріблом і золотом. Але “не дочекавшись кінця війни, отруївся”.
Восени 1857 року, коли Київ відвідав син померлого Олександр із жінкою, митрополит підніс новому імператору “писульку батькову”. Але Олександр відповів: “Цю писульку писав не я”. Філарету врешті дали лише діамантовий орден. Скарбнику Лаври – митру. А канцеляриста Гумницького залишили сам на сам із нерозв”язаним питанням: “Де свята правда і милость?!”.
Ціна за голову
1857 року Андрія Гумницького відправляють до посольської церкви в Грецію, де, за його спогадами, “аттична сіль посолить добре на весь вік”.
В Афінах він вивчає грецьку, починає “думати по-філософськи”. Пише в редакцію лондонського “Дзвону”. Пізніше візьме псевдонім “Агапій Гончаренко” – з ним і проживе в еміграції.
Наприкінці 19 століття декілька американських газет передрукували нарис “Ціна за його голову”. Вілл Клеменс із The Globe-Democrat описує майже біблійну подорож у притулок вже немолодого “російського вигнанця” Агапія, на якого полювали головорізи.
Резиденція людини, яку “знають і бояться тирани Росії”, була розташована за 20 миль від Сан-Франциско. Старий вже багато років жив із дружиною в безлюдному місці біля містечка Гейвард. Туди можна було потрапити гірською дорогою під потужними вітрами, “навколо безплідних хребтів, повз похмурі яри, що позіхають далеко під ними”.
“Досліднику дуже пощастить, якщо він зможе знайти шлях”, – зазначав Клеменс.
Ілюстрації до статті про життя Агапія – від викриття при посольстві в Афінах до брудної роботи на вулицях Нью-Йорка. Джерело: Library of Congress/ Dupuyer Acantha (2 квітня 1896 рік)
Отець Гончаренко володів п”ятдесятьма акрами землі на пагорбі з краєвидом, що “міг би потішити серце Бірштадта”. Мав “одноповерховий котедж” білого кольору з написом “Свобода” на фасаді. Прибудовану кухню та фруктовий сад.
Клеменс розповідав: Агапій потрапив у немилість владі, перебуваючи в Афінах. Листуючись з редакцією опозиційного “Дзвону”, Гончаренко вказував на зловживання у православній церкві.
Правдоносця викрили випадково в 1860-му. Хтось побачив, як священник відправляв листа в Англію, і доповів про це російському послу. Опозиціонера схопили, доставили з Греції в Константинополь, але добродії організували його втечу в Лондон.
“Втік на вічну і святу волю, козакувати на весь мій вік!” – згадував отець Гончаренко. В Англії він ближче познайомився з “декабристами”, публікувався в газеті Герцена. Написав українською статтю на смерть Тараса Шевченка.
Пізніше Агапій повернувся в Грецію, відвідав Афон. Вирушив у Єрусалим. Вижив після ножового поранення в Єгипті. Восени 1864-го приїхав у турецький Ізмір, де сів на бостонський барк “Yarington” і назавжди покинув Європу.
Золота лихоманка
Перші кроки Гончаренка в США – типові для емігранта: важка праця, пошук знайомств і можливостей. Все як у класичному сюжеті про американську мрію.
За 25 центів на день він махав кіркою і лопатою на вулицях Нью-Йорка. Підписав контракт на переклад Біблії російською. Заробляв репетитором грецької, турецької, болгарської та інших мов, що знав. Хрестив дітей.
Православну службу на Мангеттені, яку провів Агапій в Єпископальній Trinity Chapel, обговорювали довго. 25 січня 1868-го The New York Tribune цитувала баптистське видання “The Examiner and Chronicle”. Йшлося про справжнє враження, яке “пару років тому” справила на присутніх меса “грецького ортодокса Агапіуса”. Але той кудись “таємничо зник”, а потім з”явився з проповідями в іншій церкві – у методистів на Howard Street.
Не сприймаючи, вочевидь, широкі екуменічні погляди “русогрека”, автор статті називає Гончаренка “шахраєм”: “І що найсумніше – він простий механік та прозаїчний друкар”.
Отець Гончаренко. Зображення його візитівки з журналу української бібліографії “Біблос” (Нью-Йорк, 1965 рік)
Одним з учнів отця Гончаренка був Юджин Скайлер, майбутній дипломат на Балканах, який першим у США переклав та опублікував Тургенєва.
Скайлер познайомив свого репетитора російської зі впливовими видавцями й урядовцями. Зокрема й із держсекретарем Вільямом Генрі Сьюардом, на якого в ніч вбивства Авраама Лінкольна теж скоїли замах. Втім, нападник Льюїс Павелл зміг лише поранити ножем Вільяма та його сина.
Оговтавшись, держсекретар активно займався угодою щодо покупки Аляски. Гончаренко, який спілкувався з ходоками з “Російської Америки” та знав реалії царського режиму, був для Сьюарда дуже корисним.
Коли 1867 року Аляску куплять, отець Агапій захищатиме це рішення, яке ще довго критикуватимуть у пресі США, аж поки майбутній 49-ий штат не охопить золота лихоманка.
В одному з каталогів за 1872 рік є дані про газету “Alaska Herald” – перше видання в США, що висвітлювало проблеми нових північних територій. Воно виходило що два тижні. Мало 8 сторінок і тираж у 500 примірників. Ціна – 3 долари. Видавець і редактор – Агапій Гончаренко.
Після знайомства з високопосадовцями Агапій купив два набори друкарських шрифтів. У 1867 році переїхав у Сан-Франциско, де видавав газету “Alaska Herald” із додатком “Svoboda”: “Щоб сибіряки слухали, через Тихий Океан, вільну і тиху пісню із вільної Америки”.
Alaska Herald виходила двома мовами: англійською та вперше серед американських ЗМІ російською, місцями українською. Гончаренко звертався до православних, до корінних жителів Аляски. Пояснював переваги Конституції США перед правилами царату. Публікував уривки з творів Шевченка.
Боротьба за права корінного населення врешті пішла врозріз із популяризацією прекрасної Аляски майбутнього. Про Гончаренка почали говорити як про автора памфлетів, який розповсюджував “екстравагантні випади та брехню” щодо Alaska Commercial Company, що займалася промислом, та деяких урядовців.
Розповідь про Агапія в недільному журналі “The San Francisco Call” (1911 рік). Джерело: Library of Congress
“Головне завдання цього Агапія було очорнити компанію без доказів”, – писала 1876 року The New York Herald. У противагу видання доповідало: через кілька років після продажу Аляски “настало процвітання” для трьохсот алеутів, які населяли острови Сент-Пол і Сент-Джонс у Беринговому морі.
Дрібні комерсанти, нагадувала газета, скуповували одного тюленя, цінного своїм хутром, за 4–6 доларів, а продавали вантаж невеликої шхуни за 80 тисяч. Протягом тільки 1868 року було вбито 400 тисяч морських тюленів.
Рятуючи ситуацію, уряд США вжив заходів: дозволив працювати там кільком фірмам. Потім, внаслідок злиття і поглинання, з”явилась Alaska Commercial Company з правом оренди островів на 20 років.
Алеутам платили зарплату – на всіх 40 тисяч щорічно. Будували комфортні будинки, навчали, тримали заради них лікаря на контракті. “Те, що компанія жорстко поводиться з ними – неправда”, – стверджувала The New York Herald.
Alaska Herald Гончаренка виходила п”ять років. Він залишив бізнес у сорок, коли, за його словами, похитнулося здоров”я.
Набір англійських шрифтів Агапія купив Генрі Джордж – журналіст, видавець і видатний політекономіст, чия книга “Прогрес і бідність” розійшлася мільйонами копій по всьому світу.
“Напади ворогів Гончаренка стали такими відчайдушними, що він був змушений продати свою газету, – розповідатиме в 1911 журнал “The San Francisco Call”. – Саме тоді він вклав свої мізерні заощадження у ферму в окрузі Аламеда, на іншому березі затоки”.
Так почнеться історія отця Агапія-супергероя та майже святого, до якого потягнуться паломники та репортери.
Ключова нота
Восени 1914-го за півтора року до смерті Агапія Гончаренка департамент відпочинку та культури Ліги Епворта організував поїздку на хутір “Україна”. Як згадуватиме у пресі один із учасників паломництва, то була найкраща прогулянка, що її організувала методистська церква.
“Хто такий Гончаренко? – переказував подробиці автор нарису, що його опублікує The Epworth Herald. – Найцікавіша людина в північній Каліфорнії! Не вірите? Зачекайте, я розповім вам про нього”.
“Він український козак, родом з Києва на півдні Росії, – продовжував оповідач. – Його вигнали з рідної землі, і він прожив у вигнанні понад 50 років. У чому полягав його злочин? Лише у тому, що він засудив людське рабство у церкві та державі.
Він пройшов такі переслідування й випробування, що зробили б честь першим християнам. Його девізом є девіз мученика: “Нещастя – моя відзнака, а бідність – моя слава”.
До гостей отець Агапій виходив шкутильгаючи, зі словами: “Заходьте, діти мої”. Довга борода, хутряна шапка і дещо зігнуті плечі – старий був схожий на біблійного персонажа.
Агапій Гончаренко в 1915 році (джерело: diaspora.com.ua/Гейвордське історичне товариство) та зображення його будинку з написом “Свобода” (джерело: Library of Congress/Dupuyer Acantha (2 квітня 1896 рік)
В притулку “Україна” Агапій прожив понад сорок років – другу половину життя. Розчищав від великих валунів землю на каліфорнійських пагорбах, щоб виростити сад.
Затока Сан-Франциско та краєвиди, що її оточували, нагадували горизонти, які він бачив зі схилів Дніпра.
У 1896 журнал “The Globe-Democrate” писав: “Сьогодні ферма родюча, але отець не може обробляти землю, як раніше. Його кілька корів і сад приносили достатньо коштів, щоб забезпечити час від часу публікацію газети. Останнім часом доходів було мало на хліб до його столу”.
Після продажу Alaska Herald Гончаренко зберіг свій другий, кириличний набір шрифтів.
“Я працюю на своїй фермі, – ділився він. – Продаю цибулю та яблука, щоб купити папір і чорнило. Друкую свої трактати”. Вони, писали ЗМІ, йшли в Женеву хитрими способами, а потім через таємну пошту далі. Іноді могли опинитися на російській плантації в північному Китаї. Їх потайки поміщали в брикети чаю і переправляли через кордон.
“Ці трактати добре виконують свою функцію, – казав Агапій. – Утримують живим мерехтливий вогонь свободи”.
Ентузіаст із гострим почуття гумору. Козак, завжди готовий кинути виклик московському престолу. Злегка сутулий, м”язистий, енергійний. З мерехтливими чорними очима. Людина, що не вірить у силу динаміту та насилля, вважаючи освіту панацеєю від земних бід – так говорили про нього.
1911 року газета “The San Francisco Call” цитувала Агапія: “Московські самодури били мене ножами. В мене стріляли, труїли, калічили кастетами і навіть кийками, як собаку. Але я ще живий і, як справжній козак, працюю, щоб визволити свій народ”.
Отець Гончаренко біля печери, де він молився. Приблизно 1900 рік (джерело: diaspora.com.ua/Гейвордське історичне товариство). Отець Агапій працює в саду (джерело: Library of Congress/The San Francisco Call (1911 рік). Та вид з гори, де жив українець
“Сама атмосфера цього місця – патріотична, – описував автор останній пристанок Гончаренка, де той був похований. – На брамі єдине слово “Україна”, що несе в собі послання свободи і миру. Під фронтонами хати – самотнє слово “Cвобода”, ключова нота його життя, бойовий клич його серця”.
“Отець Гончаренко схожий на давно померлих людей, чия цінність була відкрита світові лише після смерті, коли було надто пізно віддати належну данину, – закінчувалась газетна історія. – Сьогодні Агапія Гончаренка важко впізнати. Від міцного і мужнього чоловіка з чужих країв залишилась жаліслива, сутула оболонка.
Він спирається на тростину, що допомагає йому потрапити в маленький сад, коли світить сонце, і повернутися додому, коли вечірня прохолода опускається на вершину гори.
Втім, у ньому, як і раніше, є хоробрість лева та завзяття священника”.
Євген Руденко – УП
СШАукраїнціісторія
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Головне на Українській правді
Давайте вже після Пасхи. Коли будуть вибори в Україні
— Роман Романюк
Живий щит. Як росіяни прикривали свої штаби цивільними в Бучі
— Стас Козлюк
Повернення України. УП показує оцифровані в США столітні фотоархіви легіону Українських січових стрільців
— Євген Руденко
Історик Мараєв: Кубань має стати пороховою діжкою та джерелом проблем для Росії
— Софія Середа
Наташа, попала! Як колишня вихователька дитсадка збила російську ракету
— Рустем Халілов
Операція “Kudu”. Як українські військові навчаються у Великій Британії
— Ангеліна Страшкулич, Євген Будерацький
“Ми випрошуємо допомогу, як рибу на ринку”. Як зрада союзників призвела до розгрому у війні
— Михайло Кригель
“Оточення, як і каже командування, не було. Але і спланованого виходу теж не було”. Що відбувалося на Курщині в останній місяць оборони
— Ольга Кириленко
“В батальйоні створили черги з тих, хто буде розстрілювати полонених”. Як Росія страчує українських військових
— Софія Челяк
Ті, хто палить глибоку Росію. Велика історія 14-го полку безпілотних авіакомплексів
— Роман Романюк
“Українська правда” в соцмережах:
Реклама на сайті
Політика конфіденційності
Правила використання матеріалів УП
Політика ШІ
Принципи і правила роботи УП
Як писати для УП
©2000-2024, Українська правда. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на “Українську правду” не нижче третього абзацу.
Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на “Інтерфакс-Україна”, суворо забороняється.
Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.
Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.
Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
Cуб”єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа – R40-02280.
ТОВ “УП Медіа Плюс”. Усі права захищені.
Засновник проекту: Георгій Гонгадзе
Головний редактор: Севгіль Мусаєва
Редактор-засновник: Олена Притула
E-mail редакції: editor@pravda.ua
Ми використовуємо cookies
Source: Євген Руденко
Страстная пятница: главные приметы и запреты
18 апреля у православных великая пятница Страстной недели, известна также как Страстная пятница. Ее принято считать самым скорбным днем – в пятницу распяли Христа. В этот день на службе в храмах вспоминают страдания Спасителя, а из алтаря выносят плащаницу – ткань с изображением Христа, лежащего в гробе.В народе 18 апреля – праздник Кузьма-огородник. День получил название в честь святого Космы Халкидонского. В этот день наши прадеды особое внимание обращали на погоду и прогнозировали, какими будут ближайшие месяцы. Так, если сегодня тепло – конец месяца будет холодным. Погода меняется – жди сухого лета. Кукушка закуковала – время сеять лен. Сильный дождь пошел – можно собираться на рыбалку.Считается, что это благоприятный день, чтобы сеять морковь и свеклу.Если же говорить о строгих запретах в этот день, то в церковный праздник 18 апреля нужно избегать ссор, скандалов, сплетничать и клеветать, а также обижать кого-либо и отказывать в помощи. День следует провести как можно спокойнее, найти время для молитвы. Продолжается Великий пост, в Страстную пятницу верующие стараются держать строгий пост – ничего не едят до выноса плащаницы в церкви. Ранее мы подробно рассказывали, что можно и нельзя есть в Великий пост 2025 – календарь питания по дням. Что сегодня нельзя делать по народным приметам: не стоит в этот день много спать – можно проспать свое счастье. Также в народе считается, что в Страстную пятницу лучше не иметь дела с огородом и садом и копать землю, хотя день и считается благоприятным.В православный праздник сегодня обращаются в молитвах к преподобному Иоанну, как к ходатаю за нас перед Богом – просят помощи в борьбе с соблазнами, защиты от клеветы, а также справиться с разного рода зависимостями (алкоголизмом, наркоманией). Святой Косма считается покровителем огородников – ему воссылают просьбы о хорошем урожае. Читайте также на портале “Комментарии” – Чистый четверг: главные запреты и приметы.
Source: Комментарии Украина