"Social Dynamics in Crisis: Unity, Loss, and the Future in Ukraine and Russia"

Объединенные или рассеянные? Что держит украинцев вместе и где существует риск “серьезного социального взрыва”

Усі розділи

Підтримати УП

Спецпроєкти

Суспільство

Проєкти “Української правди”

Українська правда

Економічна правда

Європейська правда

Історична правда

Спецпроєкти

Війна і пам”ять

Війна і втрата

ЗАПИТАЙ ЖИТТЯ

Наплічники життя

Великий приклад об”єднання

Незламні, бо єдині

Допомога поруч

Повернутися до життя

Об’єднані чи розпорошені? Що тримає українців разом та де існує ризик “серйозного соціального вибуху”

Анастасія Мосорко

30 травня, 06:00

nicktys/DEPOSITPHOTOS

Посилання скопійовано

У часи глибоких суспільних змін особливо помітною стає роль спільнот. Вони стають джерелом підтримки, довіри й ефективної взаємодії, що дозволяє людям не лише адаптуватися до викликів, а й впливати на хід подій.

Про це говорили учасники панельної дискусії “Сила спільнот: взаємодія заради стійкого майбутнього”. У фокусі обговорення опинилися спільноти як середовище лідерства, простір довіри та джерело сили у часи випробувань.

Модерувала дискусію Севгіль Мусаєва, головна редакторка “Української правди”. Вона наголосила: сьогодні як ніколи потрібно говорити не тільки про виклики, які заважають об’єднуватися, а й про спільноти, які вже працюють ефективно. Що допомагає їм триматися? На яких цінностях вони будуються? Яке лідерство народжується всередині таких об’єднань?

Відповіді на ці питання шукали:

Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень;

Сергій Пролеєв, доктор філософських наук;

Світлана Матвієнко, директорка Української школи політичних студій;

Сергій Позняк, ветеран, підприємець.

У чому полягає сила спільнот – і чому варто її розвивати?

Кожен із учасників панелі має унікальний досвід створення та розвитку спільнот: від бойових підрозділів до інтелектуальних і громадянських об’єднань.

Video Player is loading.

Current Time 0:00

Duration -:-

Stream Type LIVE
Seek to live, currently behind liveLIVE
Remaining Time -0:00

Playback Rate

Descriptions

descriptions off, selected

subtitles off, selected

Audio Track

Picture-in-Picture

This is a modal window.

Beginning of dialog window. Escape will cancel and close the window.

TextColorTransparency
BackgroundColorTransparency
WindowColorTransparency

Text Edge Style
Font Family

Reset restore all settings to the default values

Close Modal Dialog
End of dialog window.

Сергій Позняк, військовослужбовець і координатор проєкту “Маніфест 24”, розповів про силу бойового братерства.

“Я розвиваю кілька спільнот. Найперше – це снайперський взвод спеціального призначення, яким командую. Ми вже п’ять місяців безперервно на ЛБЗ (лінії бойового зіткненя – ред.), і ця спільнота показала, що здатна тримати оборону проти двох батальйонів ворога. Це 10 снайперських пар – і це справжня сила. Така бойова єдність дає результат”, – зазначив він.

Сергій Пролеєв, доктор філософських наук і дослідник спільнодії, підійшов до теми з аналітичної перспективи: “Сила спільнот – це не питання віри, а розуміння соціальної реальності. Саме взаємодія між спільнотами породжує солідарність і здатність до колективної дії – основи добре організованого суспільства”.

Пролеєв наголошує: філософія має виходити за межі академічних кіл – і саме в публічній взаємодії, зокрема з підприємцями чи громадськими ініціативами, народжується нова якість мислення.

Філософія та знання мають стати публічними інструментами єдності

ASHTRAY25/DEPOSITPHOTOS

Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень, робить акцент на ролі знання як основи для збереження єдності.

“Усе своє життя я займаюсь наукою і переконана, що знання – це головна цінність, яку має продукувати суспільство. Ми ведемо дуже важку війну, яка виходить далеко за межі лінії фронту. Нас намагаються розділити, переконати, що ми різні: що є українці “першого”, “другого”, “третього” ґатунку. Це – маніпуляція.

Наше завдання – доносити правду. Чому не здали Київ? Чому встояла Одеса у 2014-му? Це зробили не структури, не влада, а спільноти – об’єднані прості люди”, – наголошує Лібанова.

За її словами, сьогодні з’являються нові тези щодо розпорошеності українського суспільства, які намагаються просувати в маси.

“Нині починають ширитися наративи, мовляв, українці розпорошені. Мовляв, готові до виборів. Мовляв, є провалля між тими, хто за кордоном, і тими, хто в Україні. Мовляв, суспільство розколоте.

Це неправда. Єдність українського суспільства – це головне надбання, яке ми здобули у ці страшні роки війни. Ми виборюємо її з 2014 року, не з 2022-го. І ми усвідомлюємо наші помилки: політичні, громадянські. Але ми маємо шанс це виправити. І єдина умова – єдність”, – переконана Лібанова.

Читайте також :

Чому разом сильніші: як і навіщо об’єднуються організації людей з інвалідністю

Чому й на яких принципах українці об’єднуються у спільноти?

“Я не вважаю, що українські спільноти мають якусь суттєву винятковість. Але одразу зауважу: спільнота – це не просто група людей. Це спільна дія.

Усі форми людського об”єднання – похідні саме від спільнодії. Якщо ця спільна дія є, ми можемо говорити про спільноту. Якщо ні – це просто соціологічна група. Це перший і принциповий момент”, – наголошує Сергій Пролеєв, доктор філософських наук.

При цьому, за його словами, український контекст є унікальним, як і історія кожного народу. Саме вона формує певні особливості спільнодії – її можливості або обмеження.

“В українській історії культура спільнодії завжди була вкрай ускладнена. Це пов’язано з тим, що Україна тривалий час не мала сталості розвитку як самостійна політична і культурна одиниця. Вона перебувала в статусі залежної території. У такому стані всі засади спільної дії: автономії, горизонтальних зв’язків, довіри – цілеспрямовано руйнувалися тими, хто тут панував. І це був не наш народ.

Саме тому ми бачимо проблеми з об”єднанням уже в перших визвольних змаганнях, ще раніше – у козацьку добу. Внутрішня роз”єднаність українців була однією з причин наших історичних поразок”, – зазначає Пролеєв.

У незалежній Україні стався прорив у розвитку громадянської активності

IrynaTolm/DEPOSITPHOTOS

На його думку, за більш ніж три десятиліття незалежності українці досягли небагато в соціально-економічному сенсі – це легко довести цифрами. Але те, що, на переконання філософа, змінилося кардинально – це зростання сили громадянської ініціативи, зростання самодіяльності людей.

“Майдани, добровольчі батальйони, волонтерський рух – це прояви високого потенціалу прямої демократії. І не просто емоційної, а конструктивної, дієвої.

Можу поділитися спостереженням: під час першого Майдану дружина французького посла – яка, до речі, сама пережила революційні події у Парижі 1968 року – сказала мені, що рівень взаємоповаги, взаємодопомоги, культури поведінки, який вона побачила в Києві, перевершував той, що був тоді у Франції”, – зазначив Пролеєв.

Як зберегти єдність українського суспільства у реаліях війни, інформаційної роз’єднаності та масової міграції?

За словами директорки Інституту демографії та соціальних досліджень Елли Лібанової, неправильно говорити, що українське суспільство “розколоте”. На її переконання, правильніше буде сказати, що воно поділене. І одна з найбільш відчутних ліній поділу проходить між тими, хто залишився в Україні, і тими, хто виїхав.

“Ми мусимо чесно подивитися на ситуацію. Невже хтось серйозно вважає, що українські жінки, які у 2022 році вивозили дітей за кордон, зараз живуть у розкошах, ходять по клубах і дорогих ресторанах? Це відверта брехня, яка активно розганяється в соціальних мережах. Навіщо? Щоб посіяти неприйняття. Щоб ті, хто залишилися тут, зневажали тих, хто виїхав. І водночас – щоб ті, хто за кордоном, боялися повертатися. І це вже дає свій результат”, – говорить вона.

За словами Лібанової, значна частина українців за кордоном справді починає боятися повертатися. Їх переконали, що в Україні небезпечно не лише через бомбардування, а й через можливе засудження з боку співгромадян. Поруч із міркуваннями про житло, роботу та безпеку з’являється ще один вагомий фактор – побоювання бути неприйнятими.

“Схожий поділ існує й усередині України. Між тими, хто залишився у Харкові, Сумах, Києві, Одесі, і тими, хто переїхав у більш спокійні регіони – на Закарпаття, Буковину, до західних областей. Тут напруга менш очевидна, але вона також є, і її постійно намагаються підживлювати.

Найбільше занепокоєння викликає ризик того, що держава, намагаючись повернути якомога більше людей із-за кордону, почне пропонувати їм додаткові преференції – соціальні, фінансові чи інституційні. Ті, хто залишався в країні весь цей час, можуть сприйняти це як несправедливість. А це прямий шлях до внутрішнього конфлікту”, – зазначає експертка.

Читайте також :

Скільки в Україні осіб без громадянства та охочих його набути? Статистика від міграційної служби

Лібанова наголошує, що такої помилки допускати не можна: “Це буде вода на млин агресора. Ми вже маємо достатньо прикладів того, як інформаційна зброя працює не гірше за ракети. Саме тому ключовим завданням сьогодні залишається не просто збереження держави, а збереження довіри. Без неї жодна спільнота – ані всередині країни, ані за її межами не матиме майбутнього”.

Першим кроком для досягнення цієї мети вона називає донесення правди.

“Нещодавно в Черкасах, десь три місяці тому, був міжнародний економічний форум. Один із його учасників, представник українських інтересів у Польщі, розповідав: на початку своєї роботи з польським бізнесом вони зіткнулися з тим, що поляки щиро думали, що вся Україна виглядає як Маріуполь. І досі багато хто за кордоном так вважає. Це проблема.

Але й інша крайність – також небезпечна. Якщо ми всім почнемо говорити, що у нас усе спокійно й чудово, то навіщо тоді нам допомагати? Тож маємо бути чесними: так, ми майже не спимо ночами, ми живемо під загрозою, ми боїмося, але ми працюємо, віримо в перемогу і готуємо ґрунт для повернення. І повертатися можна. Тут не так страшно, як здається ззовні. Принаймні, достатньо безпечно, щоб почати будувати життя знову”, – говорить Лібанова.

Як підтримати повернення ветеранів – і не допустити нового соціального розколу?

Сергій Позняк у своєму виступі наголосив, що тема повернення військових із фронту в цивільну реальність вже зараз потребує суспільної підготовки – і роль спільнот у цьому процесі є критичною.

“Я дуже глибоко в темі повернення ветеранів. Це ж усі цивільні люди – як і я колись. І тільки спільноти, які цим займаються, вивчають питання, ухвалюють рішення, можуть дійсно зробити систему підтримки дієвою”, – вважає Позняк.

Окремо він звернув увагу на потенційний конфлікт, який може виникнути у суспільстві після повернення військових, особливо – у контексті розмов про пільги.

“Є питання преференцій для військових. От скажи людині, яка без руки, що вона буде конкурувати з тим, хто “відвоював” бізнес, уникаючи мобілізації. Це не просто про справедливість. Це питання національної безпеки”, – вважає він.

Позняк застеріг, що без відповідної роботи спільнот і незбалансованої політики держава може опинитися перед ризиком серйозного соціального вибуху. Саме спільноти, на його думку, здатні утримати цю рівновагу, збалансувати процеси, ставлення, емоції в суспільстві.

Як жіноче лідерство змінює спільноти?

Повномасштабна війна значно прискорила трансформацію ролі жінок в українському суспільстві. Вони беруть на себе відповідальність – у тилу, на фронті, в громадських і політичних ініціативах. За словами Світлани Матвієнко, директорки Української школи політичних студій, це не тимчасове явище, а фундаментальна зміна.

“Жінки ідуть на фронт. У нас найбільша кількість жінок в армії серед країн загалом – до 70 тисяч. Вони беруть відповідальність – і мають зайняти місце у майбутньому відновленні”, – переконана Матвієнко.

Повномасштабна війна прискорила зміну ролі жінок в українському суспільстві

smutkoalex@gmail.com/DEPOSITPHOTOS

Філософ Сергій Пролеєв бачить у цій зміні прояв глибшого суспільного процесу – формування соціальної солідарності, яка не зводиться до формальної єдності.

“Солідарність – це передусім рівень соціальної відповідальності, відповідальності дії перед народом, суспільством. Часто, коли кажуть “об’єднуватися”, мають на увазі, що ми всі маємо мати спільні інтереси чи думки. Але ні – солідарність не про це. Зрештою, в мафії теж є неабияка солідарність – питання лише, на що вона спрямована.

І якщо ми говоримо про соціальну солідарність, то вона має бути спрямована, як казав ще Арістотель, на загальне благо. І тут, як на мене, жінки мають дуже сильний ресурс, який варто задіяти – аби загалом динаміка суспільного життя стала більш доброякісною”, – зазначив він.

Пролеєв також зауважив, що саме жінки історично тримають на собі суспільну стійкість: “Ще у 90-х я казав: українське суспільство якось тримається лише тому, що тягар безладдя та системних невідповідностей перебирають на себе жінки. Вони стають жертвами безладу, але й компенсують його. І сьогодні – під час повномасштабної війни – їхня роль не менш значуща”.

Попри зростання впливу жінок, Світлана Матвієнко критично ставиться до окремих гендерних форматів навчання чи лідерства, які, на її думку, лише закріплюють ізоляцію.

“Я проти жіночих програм як таких. Проблеми жінок мають чути чоловіки, проблеми ветеранів – цивільні. Їх треба змішувати в правильній пропорції – 50 на 50. Ми дуже часто відмовляємося від донорських умов, щоб не втрачати якість середовища.

Жіноче лідерство – це не про красиві фото чи статус. Це щоденна відповідальність, здатність діяти не заради себе. І ця система менторства, яку ми запустили, вона працює. Навіть кілька годин з досвідченою лідеркою можуть змінити внутрішній вектор жінки-військової краще, ніж десятки годин лекцій”, – каже Матвієнко.

Головне сьогодні

Суспільство

У Києві блискавка влучила у багатоповерхівку: чому таке стається і як вберегтися

Тетяна Бугаєнко—
29 травня, 17:05

Суспільство

Політ понад хмарами: у Китаї парапланерист випадково піднявся на висоту понад 8000 метрів

Тетяна Бугаєнко—
29 травня, 13:23

Суспільство

Учні львівського ліцею зняли відео, на якому виконують пісню російського репера Моргенштерна

Тетяна Бугаєнко—
29 травня, 15:06

Що обрати замість м’яса: 6 найкращих продуктів для отримання білка

29 травня, 12:00

Суспільство

Як коти впізнають своїх власників? Вчені виявили, що не лише за голосом і виглядом

Анна Коваленко—
29 травня, 17:02

Суспільство

Вчителі щодня виконують додаткову роботу, за яку їм не платять. Омбудсменка розповіла, яку саме

Тетяна Бугаєнко—
29 травня, 11:40

Реклама на сайті

Політика конфіденційності

Правила використання матеріалів УП

Принципи і правила роботи УП

Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно
використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні

Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство “Інтерфакс-Україна”, не
підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу
агентства “Інтерфакс-Україна”.

Source: Анастасия Мосорко

ЗМІ встановили особи понад 110 тисяч загиблих росіян у війні: найбільше – з бідних регіонів Сибіру

Усі розділи

Підтримати УП

Спецпроєкти

Проекти “Української правди”

Українська правда

Економічна правда

Європейська правда

Історична правда

Допомога ЗСУ

Верховна Рада
Борис Джонсон
Зеленський

коронавірус
Курська область
повітряна тривога

Сектор Гази
Слуга народу

Спецпроєкти

Перший в мережі: як Alterra Group будує індустріальні парки в Україні
Чому разом сильніші: як і навіщо об”єднуються організації людей з інвалідністю
Зв’язок без світла: що потрібно знати про роботу мобільної мережі
Ключ до здоров’я. Як лікувально-столова вода може допомогти організму
Гроші з диму: що втрачає Україна через нелегальний ринок тютюну

ЗМІ встановили особи понад 110 тисяч загиблих росіян у війні: найбільше – з бідних регіонів Сибіру

Анастасія Проц — П”ятниця, 30 травня 2025, 10:09

Ілюстративне фото: Getty Images

Журналісти спільно з волонтерами ідентифікували ідентифікували понад 110 тисяч росіян, які загинули у війні проти України після початку повномасштабного вторгнення. Дані свідчать про вкрай нерівномірний розподіл втрат між регіонами Росії: ймовірність загинути на війні для чоловіків із Тиви або Алтаю у 30–40 разів вища, ніж для мешканців Москви.

Джерело: BBC спільно з російським виданням “Медіазона”

Деталі: Згідно з дослідженнями журналістів, на 10 тисяч чоловічого населення, найбільше загиблих зафіксовано у Тиві (120), Бурятії (91) та Республіці Алтай (89). У Москві цей показник становить лише 3 загиблих на кожні 10 тисяч чоловіків.

Повідомляється, що у Тиві майже чверть загиблих – це засуджені, завербовані до приватних військових компаній або армії, ще третина – кадрові військові. В Алтаї 47% загиблих – добровольці, які підписали контракт після 2022 року. У Бурятії 25% загиблих – це професійні військові, 34% – добровольці, а кожен п’ятий – мобілізований, що вдвічі перевищує середній показник по країні.

У Москві серед загиблих 10% – засуджені, 26% – добровольці, 15% – мобілізовані, 20% – кадрові військові.

За словами демографів, регіональні відмінності в рівні втрат пов’язані з соціально-економічними факторами. У найбідніших регіонах армія виконує роль соціального ліфта, заміщаючи відсутність можливостей в освіті та на ринку праці. У Москві військова кар’єра менш популярна. На початку війни значних втрат зазнали регіони, де розміщені великі військові частини – Краснодар, Псков, Дагестан, Бурятія.

ІЛЮСТРАЦІЯ: ВВС

Згодом основну частину мобілізованих почали набирати з дотаційних регіонів, залежних від федерального бюджету.

“Регіони, де тривалість життя і так низька, де ймовірність померти від зовнішньої причини і так висока – вони охочіше підключилися до участі у війні. Такими людьми рухає вже не стільки бідність, скільки відсутність перспектив, відчуття того, що втрачати нічого”, – йдеться в тексті.

Також дослідники зазначають, що втрати Тиви й Бурятії значно перевищують аналогічні показники в інших національних республіках – наприклад, у Дагестані, Інгушетії, Татарстані чи Башкортостані вони вдвічі або втричі нижчі. На думку демограф, це свідчить про те, що ключову роль відіграють не етнічні фактори, а соціальна нерівність.

“Якби відправка на фронт національних меншин була якоюсь свідомою політикою Кремля, ми б бачили високий рівень втрат серед усіх національних республік. Але цього немає. У Дагестані, Інгушетії, Татарстані чи Башкортостані рівень втрат нижчий, ніж у Бурятії та Тиві, у два-три рази. Отже, кореляцію потрібно шукати в чомусь іншому”, – додає демограф.

Крім того, журналісти пояснюють, що реальна кількість загиблих значно перевищує дані з відкритих джерел. На основі аналізу некрологів, повідомлень родичів, фотографій поховань та публікацій у місцевих ЗМІ встановлено, що відкриті джерела дозволяють ідентифікувати лише від 45% до 65% загиблих. Це пов’язано з тим, що частина тіл залишається на полі бою, а їх евакуація ускладнена через небезпеку ударів безпілотників або небажання ризикувати життям інших військових.

З урахуванням цієї оцінки, реальна кількість втрат з боку Росії може сягати від 170 000 до 246 000 осіб. Однак, якщо додати до цього втрати серед бойовиків так званих “ДНР” і “ЛНР” – а це, за оцінками видання, від 21 000 до 23 500 загиблих – загальна кількість загиблих з боку проросійських сил може становити від 191 000 до 269 000 осіб.

Журналісти зазначають, що для підрахунку загиблих користуються відкритими джерелами, серед яких повідомлення глав регіонів, місцевих адміністрацій, публікації в медіа, дописи родичів і фотографії з похорон. Підтвердженням загибелі вважаються повідомлення в офіційних або незалежних джерелах, дописи родичів або інші публікації, що містять фото місця поховання.

У базовому підрахунку не враховуються втрати так званих “ДНР” і “ЛНР”, однак росіян, які добровільно вступили до складу їхніх підрозділів, дослідники включають до загального списку.

Що передувало:

У січні журналісти BBC спільно з російським виданням “Медіазона” повідомили, що ідентифікували 90 019 росіян, загиблих у війні проти України після повномасштабного вторгнення. 23% із них уклали контракт уже після початку бойових дій.

Росіявтрати у війні

Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Головне сьогодні

США готові обговорювати вимоги Росії щодо гарантій нерозширення НАТО – Келлог

Келлог: На переговорах у Стамбулі будуть представники США, Німеччини, Британії та Франції

США вийдуть з мирних переговорів, якщо Росія продовжить війну – представник у Радбезі ООН

Білий дім сподівається, що після зустрічі України і РФ “ситуація зрушить з мертвої точки”

Троє близьких родичок колишніх топправоохоронців володіють апартаментами у Буковелі

Зеленський: Росіяни не передають свій “меморандум” партнерам – це черговий обман

Усі новини…

Келлог: США радять Україні не відмовлятися від переговорів з РФ

1140 солдатів і 35 артсистем – втрати РФ за добу

США готові обговорювати вимоги Росії щодо гарантій нерозширення НАТО – Келлог

Останні новини

Міністр агрополітики розповів, скільки земель продали у рамках земельної реформи

Зеленський переніс День захисту дітей

В бюджеті 2026 року не вистачає трильйона гривень. Де їх братимуть?

Зеленський про передачу Taurus Україні: Є теми, які домовилися не обговорювати публічно

ЗМІ встановили особи понад 110 тисяч загиблих росіян у війні: найбільше – з бідних регіонів Сибіру

Meta хоче створювати технології для армії США – WSJ

Співробітника Пентагону затримали за спробу передати іноземному уряду секретні дані

Світові ринки відреагували на скасування судом заборони мит Трампа

Сирський: У травні дрони уразили та знищили 89 тисяч ворожих цілей

бліц-інтерв”юСвітоліна: До тиску я звикла – нічого новогоУсі новини…

“Українська правда” в соцмережах:

Реклама на сайті

Політика конфіденційності

Правила використання матеріалів УП

Політика ШІ

Принципи і правила роботи УП

Як писати для УП

Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на “Інтерфакс-Україна”, суворо забороняється.
Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Cуб”єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа – R40-02280.

ТОВ “УП Медіа Плюс”. Усі права захищені.

Адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 48, 50А

Телефон: +380 95 641 22 07

Засновник проекту: Георгій Гонгадзе

Головний редактор: Севгіль Мусаєва

Редактор-засновник: Олена Притула

E-mail редакції: editor@pravda.ua

Ми використовуємо cookies

Source: Анастасія Проц

О победе больше никто не говорит: чего теперь ожидать каждому

С украинского дискурса исчезло слово “победа”, на это обратил внимание общественный деятель Валерий Пека . С одной стороны, говорит он, причины ясны: многократно завышенные ожидания заканчивались массовым разочарованием и падением депрессии. “Никакой победы на горизонте пока не просматривается. Источником больших надежд и разочарований стала новая американская администрация, и не только для Украины, но и для народов всех континентов, но вряд ли нас утешит, что мы не одиноки в большой и достойной разочарованной компании”, – говорит эксперт. Впрочем, по его мнению, исчезновение слова “победа” все же большая проблема, ведь украинцы теряют ощущение будущего. То есть никто уже не понимает чем и как можно завершить войну. “Мы знаем, что мы не бесконечно выносливы и устойчивы. То же мы знаем о России. Что будет дальше? Отсутствие картинки будущего, публичной дискуссии о сценариях и вариантах приводит к еще большему истощению, чем разочарование завышенных ожиданий”, – говорит Пекарь. По его словам, люди отличаются от других существ тем, что не могут жить исключительно в настоящем времени, им нужна картина будущего, вдохновляющая, сплачивающая, дающая энергию. “Сейчас мы живем исключительно в настоящем, как советовал Виктор Франкл — это хорошо для выживания, но только в случае, когда твоим будущим занимается кто-то другой, взрослый и добрый. Заключенные концлагеря знали, что за колючей проволокой идет большая война, и если/когда в ней победят силы добра, их все будут освобождены. Но мы не в концлагере, мы сами и есть силы добра, которые ведут борьбу. И нам в настоящее время недостаточно — нам нужно будущее”, – говорит Пекарь. Очевидно, подчеркивает он, что рано или поздно война завершится, потому что бесконечных войн не бывает. При этом есть разные сценарии завершения войны. Впрочем, нет ответа на вопросы, какие из них приемлемы для каждого. “А отсутствие картинки будущего является не только личной проблемой каждого из нас, фактором личного выгорания. Это наша общественная проблема сплоченности, понимания и совместной производительной деятельности. Невозможно попасть из пункта А в пункт Б, если его расположение неизвестно. У нас действительно нет карт — карт местности, куда мы направляемся. Эта местность называется “будущее”, и эти карты нам нужны”, – подытожил эксперт. Напомним, портал “Комментарии” рассказывал , почему Путин для Трампа не является проблемой.

Source: Комментарии Украина

В Украине отменили День защиты детей 1 июня

В Украине больше не будут отмечать День защиты детей 1 июня. Президент Украины Владимир Зеленский подписал соответствующий указ №355/2025. “С целью утверждения охраны детства как общенационального приоритета Украины, усиления и объединения усилий международного сообщества, направленных на защиту прав и лучших интересов ребенка, реализации положений Конвенции о правах ребенка постановляю: 1. Установить в Украине День защиты детей, который отмечать ежегодно во Всемирный день ребенка – 20 ноября. 2. Признать утратившим силу Указ Президента Украины от 30 мая 1998 года № 568/98 “О Дне защиты детей”. 3. Настоящий Указ вступает в силу дня его опубликования”, – говорится в документе. Напомним, портал “Комментарии” писал, что после начала полномасштабного вторжения миллионы украинцев были вынуждены искать безопасное место за границей. Одна из них украинская дизайнер Ольга Яровинская, сбежавшая от войны в Грузию. Однако, по ее словам, эта страна не самое лучшее место для переезда с детьми. Ольга Яровинская избрала Грузию, как временное убежище из-за наличия квартиры в стране. Однако, несмотря на фактор собственного жилья, негативные факторы перевесили, и украинка уехала из страны вместе с детьми. По ее словам, основной проблемой в Грузии стала слабая медицина для детей, а дополнительными трудностями оказались языковой барьер и отсутствие доступного образования на украинском или понятном иностранном языке. “Мы уехали из Грузии уже в июне 2022, потому что не подошел уровень медицины — мой старший сын заболел, но в детской больнице было только одно отделение для всех, независимо от диагноза, что увеличивало вероятность заболеть еще чем-то”, — рассказала украинская беженка. В конце концов Ольга решила переехать в Чехию. По ее словам, она и ее семья получили от такого больше преимуществ, чем у Грузии. Украинка смогла быстро выучить чешский и получила новую работу.

Source: Комментарии Украина