The Ukrainian Refugees Boosting Poland’s Economy
With a wrench in hand, Ukrainian refugee Oleksandr Belyba is busy repairing a van in a garage in the Polish capital.
The 33-year-old is devoted to his work, and wants to stay in Poland, which benefits economically from refugees but where anti-migrant sentiment is rising.
“It’s impossible not to work in Poland, and Ukrainians are people that can’t just sit idle,” said Belyba, who spent 13 months on the frontline fighting off the Russian invasion, and arrived in Poland half a year ago to work in a repair shop owned by a childhood friend from Dnipro.
After the beginning of the war in 2022, Poland opened its borders to millions of refugees and offered them various benefits.
Today, most of these benefits are no longer in force, and Ukrainians have the same rights and obligations as Poles.
Ukrainian workers and students get access to free healthcare and education.
There are approximately 1.5 million Ukrainians living in Poland, a million of whom are considered refugees and are mostly women and children.
Their presence is highly beneficial to Poland’s growing economy, according to a recently published report.
Last year, Ukrainian refugees “generated 2.7 percent of Poland’s gross domestic product (GDP)”, said the report by Deloitte and UNHCR, the UN Refugee Agency.
This gain would be “lost” if refugees were to disappear, the report said.
Furthermore, refugees “increase the labour supply as both workers and entrepreneurs and expand demand as consumers”, Deloitte indicated, underlining that 69 percent of Ukrainian refugees in Poland work.
– ‘Poles first’ –
The report goes against numerous statements made by Polish nationalist and far-right politicians, who accuse Ukrainians of “taking advantage of Poland”.
During the recent electoral campaign, the nationalist president-elect Karol Nawrocki had a slogan: “Poland first, Poles first”.
He called for social benefits to go “above all to Poles” and said they should even “have priority” in queues at the doctor’s office.
Far-right leader Slawomir Mentzen accused the Ukrainians of treating Poles like “suckers”, who are being duped into contributing to their presence in Poland.
However, welfare benefits “are not enough to live comfortably in Poland”, Oleh Yarovyi, owner of the Dobro Dobro coffee chain in Warsaw, where 95 percent of employees are Ukrainian, told AFP.
“Life in Poland isn’t very cheap, and to live normally, refugees often need extra work,” he said.
Olesia Hryhorash, a dry-cleaning service employee in a shopping mall, agreed.
“All my friends are working, some even work two jobs,” said the 25-year-old, who arrived in Poland on holiday just before the Russian invasion.
According to the UNHCR report, Ukrainians in Poland work primarily in lower-income positions, and their arrival did not result in a surge in the unemployment rate, which remains at around five percent.
“The economy has benefited from a larger pool of talent, enabling deeper specialization and increased productivity growth,” it said.
– ‘Didn’t take money from Poland’ –
“I didn’t take any money from Poland. Everything I have here I earn with my own hands,” said Vitalii Vizinskyi, 47, a construction company owner from western Ukraine.
“And of course, I pay taxes here,” he said.
Behind him, his workers — Ukrainians, Belarusians and Poles — were busy laying paving stones in the garden of a Warsaw embassy.
Poland has “simplified the registration of Ukrainian businesses, access to education and employment,” said Kateryna Glazkova, executive director of the Union of Ukrainian Entrepreneurs, who lives between Kyiv and Warsaw, where her family has settled.
The Polish Economic Institute estimates that Ukrainians set up nearly one in 10 micro-businesses in Poland, mainly in construction and services.
A report by the Polish state bank BGK found that tax and social security contributions from Ukrainian migrants totalled around 15.1 billion zlotys (3.5 billion euros), while child allowances amounted to around 2.8 billion zlotys.
“Because of taxes and contributions to the Polish budget, Ukrainians have returned much more than they received in aid,” Glazkova said.
Source: AFP
Революція у Сербії? Чому посилилися протести проти президента Вучича і що з ними не так
Відовдан – одне з найбільш важливих та священних свят у Сербії, яке на додачу тісно пов’язане з багатьма важливими подіями в історії країни.
Саме в цей день, 28 червня, у Сербії відбулося різке загострення політичної кризи.
Студенти, які з кінця минулого року протестують проти влади, оголосили ультиматум президенту Александару Вучичу, вимагаючи оголошення дострокових парламентських виборів.
Дата оголошення ультиматуму має своє символічне значення.
Саме у Відовдан 2001 року експрезидент Югославії Слободан Мілошевич був переданий Гаазькому Міжнародному трибуналу щодо колишньої Югославії – дуже прозорий натяк для президента Вучича.
Чинний президент Сербії відкинув цей ультиматум, після чого протестувальники оголосили про масштабні акції непокори.
До студентських протестів приєднується все більш громадян країни й деякі опозиційні партії. То чи є підстави говорити про початок революції у Сербії? І чому для частини опозиції співпраця з нинішніми протестувальниками неможлива ідеологічно?
Ультиматум Вучичу
Протести у Сербії тривають вже більш ніж вісім місяців. Старт їм дав нещасний випадок – обвалення навісу залізничного вокзалу у місті Новий Сад, внаслідок чого загинули 16 осіб.
Ця катастрофа стала ілюстрацією корупції всередині сербської влади, а абсолютно беззуба реакція влади на неї змусила обуритися багатьох.
Втім, довгий час протестувальники старанно уникали політичних гасел. Їхні вимоги насамперед стосувалися гарантування справедливого розслідування цієї катастрофи. А єдина вимога, яку можна віднести до політичних – влада має добросовісно виконувати свої обов’язки.
Навіть за відсутності політичних вимог нинішні протести, а також масштабний страйк студентів та школярів по всій країні стали вкрай непростим викликом для президента Вучича.
За більш ніж 11 років перебування при владі (спочатку як прем’єр-міністр, а з 2017 року – як президент) Вучич зумів подолати опір опозиції та значною мірою маргіналізувати її.
Однак протест, в якому немає лідерів, а відповідно – нема кого компрометувати і з ким домовлятися, став для президента Сербії абсолютно неочікуваним.
В такій ситуації Вучич обрав стратегію вичікування, сподіваюсь, що нинішній протест з часом “видихнеться”. А одночасно – готував свій “антимайдан”, тобто мітинги студентів, які виступають проти страйку та вимагають відновити навчання.
Здавалося, ця стратегія поступово приносить результат. Але коли Вучич оголосив про скору перемогу – протест вибухнув новими вимогами.
Анонсований на Відовдан мітинг від самого початку розглядався як переломний. Адже з цим днем пов’язано безліч важливих подій у сербській історії.
А головна відмінність від попередніх мітингів полягала в тому, що у протестувальників з’явилася суто політична вимога – Вучич має до 21:00 28 червня оголосити про власну відставку та про дострокові вибори, які мають відбутися вже цього року.
Варто зазначити, що раніше, коли ситуація виглядала для президента Сербії дуже непевною, Вучич публічно припускав можливість проведення принаймні дострокових парламентських виборів, хоча згодом від цієї ідеї відмовився.
І звісно, Вучич відкинув ультиматум протестувальників.
“Ультиматум не прийнято, чекати до 21 години не потрібно”, – заявив президент зранку 28 червня в ефірі державного телебачення.
Одночасно сербська влада почала демонстративно звозити у столицю бронетехніку та підвозити додаткові сили поліції. Формально – для захисту мітингу “правильних студентів”, чий табір вже кілька місяців розбитий у Піонерському парку, тобто – поблизу сербського парламенту.
Захист “правильним протестувальникам” обіцяли й найрізноманітніші мілітарні та ветеранські організації – саме вони раніше виконували роль “тітушок”, атакуючи учасників протестних мітингів.
А на додачу керівна Сербська прогресивна партія автобусами привезла кілька сотень союзників з глибинки Сербії, де великосербство традиційно поширено.
Проте вони вирішили посидіти в автобусах та погуляти по Белграду замість демонстрації своєї підтримки владі й лише потім приєдналися до “тітушок” у Піонерському парку.
Також напередодні Міністерство внутрішніх справ оголосило про затримання шістьох людей за підозрою в плануванні “насильницької зміни влади” в країні – натяк на те, що влада планує діяти досить жорстко.
Від блокування мостів до барикад
В белградському мітингу 28 червня взяли участь майже 140 тисяч осіб – неймовірна кількість для Сербії. Особливо якщо врахувати, що одночасно мітинги пройшли і в інших сербських містах.
О 21:00, коли закінчився термін ультиматуму, по всій Сербії розпочалося блокування мостів та автошляхів.
У відповідь поліція та жандармерія, застосовуючи спецзасоби та діючи дуже агресивно, почали жорсткі затримання. Лише в Белграді затримали 77 мітингарів. У хід пішли й поліцейські автомобілі, які з сиренами намагалися наїхати на протестувальників.
Інформація про події у Белграді швидко поширювалася країною та призвела до появи нових і нових вогнищ спротиву жорстоким діям поліції.
Барикади виникали у Чачаку, Новому Саді, Ужице, інших містах Сербії. Поширювалася блокада мостів, вулиць та автошляхів.
На нових мітингах висунули три основні вимоги студентів – дострокові вибори, розпуск наметового містечка в Піонерському парку (там розташувалися місцеві “тітушки”), звільнення заарештованих студентів.
Вони додалися до попередніх вимог, які з’явилися відразу після катастрофи на вокзалі в Новому Саді, коли загинули 16 осіб: розслідування причин трагедії, оприлюднення всієї документації щодо ремонту вокзалу; пошук винних та їхнє покарання; розкриття корупційних схем; відставка глави уряду (його змінили декілька місяців тому), мера Нового Сада та президента Вучича.
Одночасно протестувальники звернулися до профспілок із закликом розпочати страйки, що може зіграти важливу роль та підштовхнути нові соціальні прошарки до участі в акціях громадянського спротиву.
На університетських професорів та викладачів вплинув крок відомого генетика Міодрага Грбича – він повернув Орден Карагеоргійовича, яким на минулий День державності Сербії його нагородив президент Вучич.
У Сербії, де з правами людини є чималі проблеми, такий акт непокори є проявом громадянської мужності та прикладом для інших.
Про розгубленість представників влади свідчить те, що вони дозволили собі вислови та риторику в стилі російського політикуму.
Наприклад, деякі депутати Скупщини від партії влади висловлюють жаль, що поліцейські машини “не розчавили” демонстрантів, спікер закликає помститися, а президент називає протестувальників “імбецилами-учасниками контейнерної революції”.
Щоб виправдати жорсткі дії поліції, провладні ЗМІ знову повернули фейкові твердження про підтримку мітингарів з-за кордону та підготовку з цією допомогою навіть державного перевороту.
На противагу цьому і президент Вучич, і міністр внутрішніх справ Івіца Дачич кілька разів висловлювали вдячність “російським друзям” та російським спецслужбам за організацію недопущення “кольорової революції”.
Мітинг не за Європу
Ще одна відмінність нинішніх протестів від попередніх – мітингувальники вперше звернулися до депутатів – “справжніх представників опозиції” – із закликом заблокувати роботу Народної скупщини Сербії.
На їхній заклик відгукнулися вже депутати від Демократичної партії та партії “Свобода і справедливість”, а також представники непарламентського руху “Екологічне повстання” та партії “Сербія центр”.
Але інші опозиційні парламентські фракції поки промовчали. І це не дивно:
відмінність між опозицією та протестуючими студентами полягає у цивілізаційному виборі.
Якщо більшість опозиції є значною мірою проєвропейською й відстоює євроінтеграцію Сербії, то позиція студентів з цього питання є не такою однозначною.
Попри те, що нинішні протести у Сербії нарешті стали політичними, вони не містять жодної зовнішньополітичної ідеї (як це було в Україні, і не лише у нас).
До того ж особлива дата мітингу вплинула на його учасників, а виступи спікерів у Белграді нагадували меседжі, на яких будується та живе націоналістична Сербія майже з 1990 року.
Риторика окремих виступів базувалася на великосербській міфології Косовської битви (яку програли сербські князі), героїзації Гавриїла Принципа, необхідності “захисту” сербів у Республіці Сербській, Північній Македонії, Чорногорії та Хорватії. Такі виступи сприймалися з радістю та аплодисментами.
Чому студенти повторюють правих політиків, прихильників великосербства? Тут можна назвати щонайменше три причини.
Перша – в Сербії виховання молоді вже багато років будується на антизахідних постулатах, які відкидають європейські цінності та євроінтеграцію Сербії.
Наразі Сербія є єдиною країною-кандидатом у члени ЄС, де кількість противників такого вступу переважає над кількістю прихильників.
Схоже, що ця ідеологічна накачка ще довго впливатиме на сербське суспільство.
Друга – студенти вважають, що для досягнення своїх цілей їм потрібно періодично звертатися до історії країни, яка корелюється з політикою президента Вучича. Особливо на Відовдан.
Не буде помилкою стверджувати, що меседжі, які пролунали на останньому мітингу в Белграді, не тільки не схожі на меседжі початку протестів, а й багато в чому відповідають інтересам влади.
Третя – можливо, студенти просто розгубилися й не можуть розуміти, що ж робити далі. Мабуть, одна з причин цього – відсутність єдиного центру та лідерів, які розуміють, що і як робити, куди рухатися.
Дилема Вучича
Сербський президент опинився у скрутній ситуації. Наразі він демонструє жорсткість, заявляючи, що більше не піде на жодні амністії протестувальникам.
“Ми вимагаємо, щоб прокуратура виконувала свою роботу, а не діяла некомпетентно і наївно, час відповідальності настає”, – заявив Вучич 29 червня, пообіцявши більше не підписувати жодних помилувань для заарештованих.
Проте одночасно Вучич усвідомлює, що Єврокомісія уважно моніторить розвиток подій у Сербії.
І не факт, що Євросоюз вкотре заплющить очі на його дії. Тим більше, що поїздка сербського президента на військовий парад до Москви не залишилася непоміченою – і вона суттєво погіршила сприйняття сербської влади у Брюсселі.
Скоріш за все, наразі Вучич сподівається “пересидіти” протести.
Вже станом на 2 липня чисельність протестних акцій суттєво знизилася. Проте в ніч на 3 липня поліція знову почала арешти протестувальників, серед яких були й школярі.
Від того, як відреагує суспільство на нові арешти, й залежатиме майбутнє протестів.
Втім, поки Вучич зберігає сподівання, що із ситуації можна вийти шляхом косметичних змін – вкотре провівши ротації в уряді або навіть пообіцявши дострокові парламентські вибори.
Ще одна причина для заспокоєння влади – відовданський мітинг показав, що студенти віддали перевагу ідеологічно-міфологічному погляду на минуле замість науково-історичного. А саме такий підхід відповідає інтересам Вучича.
Стало зрозумілим – якщо сербське суспільство не зможе (або не захоче, як у Росії) вирватися з міфів великосербства та його руйнівної ідеології та не відкине минуле з його спадщиною, жодних змін не відбудеться. А на Відовдан і далі будуть славити неіснуючі подвиги майже 700-річної давнини.
Проте розвиток протестів у Сербії має свою логіку.
28 червня вони вийшли на політичний рівень. Не виключено, що з часом вони стануть більш проєвропейськими, а їхні учасники будуть не тільки блокувати шляхи, а й відстоювати політичні вимоги – докорінне оновлення влади.
І от тоді для Александара Вучича розпочнуться справжні проблеми.
Володимир Цибульник, кандидат історичних наук, експерт із Західних Балкан,
Юрій Панченко, редактор “Європейської правди”
Source: Європейська Правда
Два месяца боролась за жизнь: умерла известная украинская актриса Татьяна Шелига
Известная украинская актриса театра и кино, заслуженная артистка Украины Татьяна Шелига, скончалась 3 июля 2025 года. О печальном известии сообщила ее дочь Анастасия Савицкая-Шелига на официальной странице матери в Facebook. Она рассказала, что последние месяцы жизни Татьяны были очень тяжелыми по болезни, а дата и время прощания с артисткой будут объявлены позже. Татьяна Шелига ушла из жизни на 77-м году. Здоровье актрисы значительно ухудшилось еще в 2022 году, когда ей совершили сложную операцию на сердце. У Татьяны была почти полностью укупорена аорта, поэтому врачи установили стент для облегчения кровотока. Однако после Пасхи 2025 ее состояние резко ухудшилось: появились сильные боли в зоне операции, из-за чего она почти перестала двигаться и находилась в состоянии паралича и бред. Татьяна Шелига известна своей многолетней работой в театральных коллективах. Она долгое время была актрисой Севастопольского академического русского драматического театра имени Анатолия Луначарского, а также Национального академического драматического театра Леси Украинки. Кроме театра, артистка снималась в кино, где сыграла в таких известных фильмах, как “Когда мы дома”, “Пять минут до метро” и многих других. После начала полномасштабной войны в Украине Татьяна сделала сознательный выбор – она категорически отказалась от использования русского языка в своей жизни и творчестве, перейдя на украинский. Напомним, портал “Комментарии” уже писал, что украинская актриса театра и кино, народная артистка Украины Раиса Недашковская находится в больнице и борется за жизнь.
Source: Комментарии Украина