“Я подумаю про це завтра”. Шість способів, як ми втікаємо від емоцій і як це впливає на психіку
Усі розділи
Підтримати УП
Спецпроєкти
Суспільство
Проєкти “Української правди”
Українська правда
Економічна правда
Європейська правда
Історична правда
Спецпроєкти
Війна і пам”ять
Війна і втрата
ЗАПИТАЙ ЖИТТЯ
Наплічники життя
Великий приклад об”єднання
Незламні, бо єдині
Допомога поруч
Повернутися до життя
“Я подумаю про це завтра”. Шість способів, як ми втікаємо від емоцій і як це впливає на психіку
Тетяна Бугаєнко
29 травня, 06:00
Maria Korneeva/Getty Images
Посилання скопійовано
Четвертий рік українці живуть в умовах повномасштабної війни та хронічного стресу. Ми часто повторюємо одне одному, що найголовніше – триматися.
Для багатьох “триматись” означає не виявляти слабкості, суму чи втоми.
Втеча від емоцій стає своєрідним захистом. Але це не панацея. У тривалій перспективі приглушені емоції дають про себе знати через хронічну втому, виснаження, підвищену тривожність, проблеми зі сном. Тому сьогодні як ніколи важливо навчитись їх проживати та відпускати, а не накопичувати у собі.
Про те, як навчитись бути “у контакті” зі своїми емоціями, “УП.Життя” поговорила з психотерапевткою Марією Фабрічевою.
У статті ви дізнаєтесь:
Video Player is loading.
Current Time 0:00
Duration -:-
Stream Type LIVE
Seek to live, currently behind liveLIVE
Remaining Time –:-
Playback Rate
Descriptions
descriptions off, selected
subtitles settings, opens subtitles settings dialog
subtitles off, selected
Audio Track
Picture-in-Picture
This is a modal window.
Beginning of dialog window. Escape will cancel and close the window.
TextColorTransparency
BackgroundColorTransparency
WindowColorTransparency
Text Edge Style
Font Family
Reset restore all settings to the default values
Close Modal Dialog
End of dialog window.
від яких базових емоцій найчастіше тікають люди та як;
які наслідки хронічного приглушення почуттів;
як практики допоможуть краще розпізнавати та проживати свої емоції.
Що означає тікати від емоцій?
Для початку варто розібратись, що таке емоції. Як пояснює Марія Фабрічева, емоції – це швидкі, автоматичні реакції нервової системи на подразники. Вони виникають миттєво і “живуть” в тілі й психіці в середньому до 15 хвилин, якщо їх не підживлювати думками, інтерпретаціями або поведінкою.
Наприклад, стався конфлікт із колегою – ви відчуваєте гнів. Потрібно виступити перед великою аудиторією – ви відчуваєте тривогу. Вам підвищили зарплату – ви відчуваєте радість.
Що ж означає тікати від емоцій? У знаменитому романі Маргарет Мітчел “Звіяні вітром” головна героїня Скарлет О’Хара у моменти важких випробувань часто повторювала собі: “Я подумаю про це завтра”.
Втеча від емоцій – це життя саме за таким принципом. Це коли замість того, щоб поплакати через сум чи тривогу, ви обираєте влаштувати прибирання або зануритись в роботу, а емоції відкладаєте “у довгу шухляду”.
“Втеча від емоцій — це уникання самої можливості емоційного контакту: через дії, які відволікають (робота, їжа, скролінг), або через психічні механізми (заперечення, дисоціація)”, – пояснює психотерапевтка.
Дуже часто втеча від емоцій йде паралельно з їхнім придушенням.
“Придушення емоцій — це свідоме або напівсвідоме стримування вже наявної емоційної реакції, наприклад, коли людина силоміць не дозволяє собі відчути гнів або страх. Обидва процеси можуть відбуватись паралельно: людина може придушити почуття, а потім уникати ситуацій, які можуть їх знову викликати”, – каже Марія Фабрічева.
У результаті невисловлені та непрожиті емоції накопичуються і перевантажують нервову систему.
З дитинства нас вчать придушувати у собі низку емоцій, тому в дорослому житті ми не вміємо їх проживати
Guido Mieth/Getty Images
Чому ми часто намагаємось втекти від своїх емоцій або придушити їх?
Причин є декілька. Перша і ключова, пояснює Марія Фабрічева, – це досвід дитинства, коли немає навички проживати та проговорювати емоції.
“Умовно, дитина каже мамі, що їй холодно, а у відповідь чує: “А мені ж не холодно, я ж терплю”. Або оце “витри соплі, там немає бабая, і взагалі – ти хлопчик, а хлопчики не бояться”.
Нас вчать не плакати, не злитись, терпіти, бути зручним, бути сильним та взагалі – досконалим. Кожен впізнає це відлуння”, – каже Марія Фабрічева.
Окрім цього, часто від емоцій втікають ті люди, які пережили травматичну подію. Для них уникнення певних тригерів та стимулів стає необхідністю для виживання.
Читайте також :
Жінки не більш емоційні, ніж чоловіки. Науковці спростували поширений стереотип
Від яких емоцій найчастіше тікають люди?
Найчастіше люди тікають від автентичних почуттів – тих, що напряму пов’язані з ситуацією та є реакцією на певну дію чи бездіяльність. Наприклад, у громадському транспорті вам наступили на ногу, стало боляче і, як наслідок, виник автентичний гнів.
Оскільки нас з дитинства вчать придушувати низку емоцій, люди зазвичай висловлюють лише маленьку частину того, що відчувають. Ці “неповні” почуття називають “рекетними”.
“Як приклад: людина каже, що її щось вибісило, але вона стрималась і нічого не сказала. І це викликає суспільну гордість. Ми не помічаємо, як підтримуємо ці “рекети” одне в одному і кажемо – молодець, що стримався!
Або: “Мені було сумно, коли ми посварились, але я не нічого не виказала”. За це часто людина отримує схвалення – мовляв, саме таким поважним членом суспільства треба бути”, – пояснює психотерапевтка.
Уже згаданий гнів – у топі серед емоцій, яких люди намагаються уникати.
“Людей не вчили висловлювати гнів, їх стримували. Тому вони бояться афекту або суспільного сорому, бо ж автоматично з’являється думка: “Як ти будеш на людях виглядати? Що це за поведінка? Ану закрий рота, терпи, стримуйся”. Людину колотить, але вона не може висловити свої аутентичні почуття.
Тому часто гнів набуває форми пасивної агресії (наприклад, сварки у соцмережах – спосіб уникнути прояву автентичного гніву)”, – пояснює психотерапевтка.
Серед ще одних “придушених” емоцій – автентичний страх. Це природна реакція на небезпеку, важлива емоція, що транслює нам: будь обережним, озирнись навколо, збережи себе.
Автентичний сум є реакцією на втрату та подію, яка викликає співчуття до себе чи інших. Сум допомагає нам прожити біль.
Ще одна емоція, яку люди воліють не виказувати – тривога. Втім, як би ми не стримували себе, про неї завжди сигналізує тіло – наприклад, виникає тремор у руках.
Не завжди, наголошує Марія Фабрічева, люди стримують “негативні” емоції. До прикладу, люди також не дозволяють собі щиро порадіти.
“Радість – прекрасне почуття, але його також часто уникають, бо нібито незручно радіти, коли в тебе щось хороше сталось, а навколо суцільне горе. Тому навіть радість буває під забороною і вона стає рекетною чи затиснутою”, – підсумовує психотерапевтка.
Читайте також :
Заспокійливі, сердечні краплі та алкоголь: як не варто боротися з тривожністю. 13 запитань до лікаря-психіатра
“Трудоголік звучить гордо!” Розбираємо перший спосіб втечі від емоцій – трудоголізм
Це один з найпоширеніших способів. Причому, він може набувати різних форм: необов’язково йдеться про роботу, а й про побутовий трудоголізм – активну роботу по дому, приготування їжі, підтримку чистоти.
“Доволі часто трудоголізм маскує сум і втрату сенсу, коли людина задумується: “Що я роблю? Ні, не хочу про це думати”. За ним може ховатись екзистенційна самотність, коли людина не може отримати підтримку і відверто поговорити про свої емоції.
Трудоголізм на нейробіологічному рівні компенсує відсутність внутрішньої підтримки”, – каже Марія Фабрічева.
Чому люди обирають з головою зануритись у роботу, щоб втекти від своїх почуттів? Одна з відповідей криється у тому, що така поведінка отримує соціальне схвалення.
“Трудоголік – це ж ніби звучить гордо. Зараз ми всі живемо у страшних обставинах і перебуваємо у хронічному стресі, постійному проживанні горя, і тому звичайно, що нам потрібен дофамін, серотонін та інші “смачні” гормони, які дають нам сенс життя, гордість за себе”, – каже психотерапевтка.
Саме тому позбутись трудоголізму вкрай важко – потрібна тривала робота з психотерапевтом, додає Марія Фабрічева.
Трудоголізм дуже часто є способом втечі від низки емоцій
IgorTishenko/Depositphotos
“Заїсти стрес”. Спосіб другий – компульсивне переїдання
До такого способу часто вдаються люди, які хочуть відчути себе у безпеці, адже відчуття ситості дає заспокійливу реакцію.
На підсвідомому рівні компульсивні переїдання можуть маскувати страх, тривогу та відчуття самотності.
“У мене були кейси, коли клієнт приходив до висновку, що коли ти щось їси, особливо гризеш (сухарик чи щось солоденьке) – це дає серотонін і відчуття безпеки.
Це працює не у всіх людей, але дехто відчуває від цього заспокоєння і зменшення тривоги”, – каже психотерапевтка.
За її словами, також існує гіпотеза, що деякі люди неусвідомлено хочуть набирати вагу як захист. На підсвідомому рівні це працює так: “Якщо я буду великим, до мене ніхто близько не підійде”, або навпаки: “Так я стану видимим, мене побачать”.
“Є інший бік, коли людина на стресі не їсть взагалі. Це реакція на потужний стрес, коли щось злякало або коли вона перебуває у напруженому очікуванні чогось”, – пояснює Марія Фабрічева.
Випити, щоб розслабитись. Спосіб третій – алкоголь
За словами психотерапевтки, алкоголь є одним зі способів уникнути гніву. Наприклад, у вас був важкий день на роботі, люди дратували та злили, і після цього дня рука автоматично тягнеться за келихом вина, аби “скинути” злість і отримати таке бажане розслаблення.
“Культурально, системно або індивідуально люди знецінюють практики зі зняття напруги з тіла або визнання болю. І тому часто вони йдуть за алкоголем”, – пояснює Марія Фабрічева.
Небезпека цього способу розслаблення очевидна: може легко сформуватись алкогольна залежність.
“Іноді людина може сама не помітити, як доза збільшується, з’являється компульсивне вживання алкоголю, бо сьогодні це спрацювало і дало розслаблення. Але далі треба більше”, – застерігає від можливих наслідків психотерапевтка.
У контексті втечі від емоцій є ще одна небезпека. З часом навіть крізь стан сп’яніння може “пробиватись” тривога, або й інші емоції – зокрема й ті, від яких людина намагається заховатись.
“Замість розслаблення виникає протилежна реакція – сльози, пробивається емоція, оскільки алкоголь знімає внутрішній контроль. Тоді людина може стати більш агресивною, бо в неї накопичився гнів”, – пояснює психотерапевтка.
Спосіб четвертий: скролінг у соцмережах + прокрастинація
Скролити стрічку в соцмережах замість того, щоб займатись роботою – стандартна практика для багатьох. Але чому вона така популярна? Пояснення просте: перегляд стрічки/рілзів генерує вироблення дофаміну. Це легко і приємно, бо не потрібно багато думати, мозок “вимикається”, зорові та слухові сенсори стимулюються.
Часто залежність від соцмереж йде у парі з прокрастинацією – коли людина постійно відкладає роботу чи інші “нудні” справи.
“Скролінг у соцмережах – це про приборкання внутрішньої тривоги. Часто це спосіб уникнути почуттів або зіштовхування з реальністю”, – каже психотерапевтка.
Позбутися залежності від соцмереж важко, бо зазвичай людина не помічає момент, коли починає скролити стрічку, а вже постфактум усвідомлює, що “зависла” там на декілька годин.
Скролінг у соцмережах часто є способом втечі від неприємної реальності
stockasso/Depositphotos
Спосіб п’ятий: гіперконтроль, раціоналізація та інтелектуалізація
Як це працює раціоналізація та інтелектуалізація? Якщо коротко, то людина замість того, що прийняти емоції, починає теоретизувати про них, намагається пояснити їх з погляду логіки.
“У мене є клієнти, які кажуть: давайте подумаємо, що таке емоції взагалі. Я на це кажу ні – я хочу запропонувати вам висловити такі емоції”, – пояснює психотерапевтка.
Але саме з відчуттям та висловленням емоцій у таких людей виникають складнощі, адже їм здається, що якщо вони хоч на секунду втратять контроль, то більше не зможуть впоратись у хаосі.
“Людина думає: “Я маю все розуміти, все знати, все собі пояснити й тоді я контролюю не лише себе, але й цей шалений світ”.
Людина використовує це як захист. За цим стоїть страх втрати контролю в принципі”, – пояснює Марія Фабрічева.
“Щоб не плакать, я сміялась”. Спосіб шостий – сарказм
Сарказм може бути специфічним способом отримати увагу та підтримку. Це той випадок, коли людина водночас боїться чесно сказати про свій біль і тому говорить несерйозно, з гумором, нібито висміюючи свої переживання.
“Є такий страшний термін – “сміх повішеного”, коли в тебе все дуже погано, а ти натягуєш посмішку. У Віктора Гюго теж була метафора – “людина, яка сміється”. Одному з героїв механічно зробили посмішку, і він завжди “сміявся”, хоча його життя було трагедією та болем”, – наводить приклад Марія Фабрічева.
Ще одна метафора – посмішка джокера, коли сарказм стає формою дисфункційного захисту від власного болю. Дисфункційним цей захист не дає людині прожити, визнати і звільнитися від важких емоцій, а натомість лише маскує їх за фальшивою усмішкою.
Якщо людина хронічно не може висловити свої емоції, а натомість прикриває їх жартами – це може свідчити про приглушення своїх відчуттів.
Чому постійно втікати від емоцій – це погано?
На психологічному рівні хронічне придушення емоцій спричиняє виснаження, депресивний стан, або навпаки – гіперзбудження, коли реакції не корелюються з реальністю.
Людина може відчувати підвищену тривожність, тремор в тілі, у неї з’являються проблеми зі сном.
“Звичайно, це впливає на можливість отримувати близькість у стосунках, говорити прямо, просити про підтримку”, – додає психотерапевтка.
Невміння проживати емоції може призвести й до негативних наслідків у фізіологічному плані, наприклад, загострення хронічних хвороб чи головного болю.
“Важливо наголосити, що лікувати це треба не лише з психотерапевтом. Умовно, якщо є виразка шлунку, лікувати її треба з конкретним лікарем. Бо якщо почати проявляти гнів, лікуванню виразки це не допоможе”, – застерігає Марія Фабрічева.
Вона додає: якщо ви відчуваєте, що живете на автоматизмі, у вас часто виникають пориви гніву та злості, ви багато плачете і загалом погано себе почуваєте – потрібно звернутись до лікаря.
“Подбайте про себе, зверніться хоча б до невропатолога чи невролога, щоб розробити схему медикаментозної підтримки. Бо іноді людина може перебувати у такому стані, що базові практики просто не спрацюють. Там потрібна тимчасова підтримка організму”, – зауважує психотерапевтка.
Хронічна втеча від емоцій призводить до багатьох негативних наслідків
VitalikRadko/Depositphotos
Що ж робити, щоб “увійти в контакт” зі своїми емоціями?
Перший крок – потрібно навчитись відстежувати свої почуття. Завдання непросте, бо коли людина все життя звикла тікати від суму та тривоги, їй буде складно розпізнати, де яка емоція криється.
“Можете скласти свій словничок емоцій – на що я злюся, що мене лякає, що змушує засумувати, а що радує. І коли ви з цими стимулами зіштовхуєтесь, принаймні називайте емоції”, – радить Марія Фабрічева.
Розпізнавання емоцій йде у парі з їхнім визнанням.
“Ми визнаємо: ось такий вчинок мене злить. “Гепає” за вікном “шахед” – визнаємо, що нам страшно. Сталась втрата – визнаємо, що нам сумно. Визнаємо також, що ми можемо втомитись і нам потрібно година-дві для відпочинку”, – каже психотерапевтка.
Якщо на цьому етапі вам складно розрізняти емоції – спробуйте “відчути” їх у тілі.
“Спробуйте розпізнати, де і як ви відчуваєте гнів. У мене, наприклад, з живота такий гарячий стовп підіймається. Я коли його відчуваю, розумію – це про гнів”, – наводить приклади вона.
Варто виконувати дихальні вправи та практики м’язової релаксації, які можна робити наприкінці дня. Потрібно по черзі напружувати та розслабляти різні частини тіла, починаючи від ніг і поступово переходячи до голови. Така вправа допомагає краще відчути своє тіло та відчуття у ньому.
Також для деяких людей добре працює ведення щоденника. Це можуть бути різні формати: щоденник емоцій, станів, думок.
Марія Фабрічева додає: важливо розуміти, що коли ми говоримо про проживання емоцій – це не означає, що ми діємо під їхнім впливом. Злитись не означає бити, сумувати не означає плакати два-три тижні вголос, боятися не означає залишатись бездіяльним.
Але визнавати та проживати їх потрібно для збереження ментального здоров’я.
“Неможливо жити без емоцій. Це міф. Нам тільки здається, що ми нічого не відчуваємо.
Ми можемо лише не визнавати емоції. Але у такому випадку вони починають впливати на нас внутрішньо, й іноді це доволі руйнівні процеси.
Саме тому варто вчитись визнавати принаймні базові емоції – гнів, страх, тривогу, сум і радість. Дозволяти собі їх відчувати, проявляти та справлятися з ними”, – підсумовує психотерапевтка.
Читайте також :
Медитація для початківців: техніки, з яких можна розпочати
Головне сьогодні
Суспільство
В’язниці для непокірних жінок у Саудівській Аравії: журналісти розповіли, які там умови
Тетяна Бугаєнко—
28 травня, 12:20
Суспільство
“Був журналістом від Бога”: після поранення на фронті помер військовий та медійник Петро Черних
Анна Коваленко—
28 травня, 19:28
Суспільство
Зґвалтував і намагався вбити: у Черкасах 21-річного чоловіка затримали за напад на жінку
Тетяна Бугаєнко—
28 травня, 12:52
Суспільство
Суд у Франції виніс вирок хірургу, який зґвалтував 300 дітей
Тетяна Бугаєнко—
28 травня, 16:30
Чи шкодить здоров’ю їжа, розігріта в пластикових контейнерах? Вчені дали відповідь
Тетяна Бугаєнко—
28 травня, 15:38
Суспільство
На Житомирщині попрощались з трьома дітьми, які загинули від російської атаки
Тетяна Бугаєнко—
28 травня, 17:14
© 2007-2025, Українська правда
Реклама на сайті
Політика конфіденційності
Правила використання матеріалів УП
Принципи і правила роботи УП
Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно
використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні
Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.
Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.
Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство “Інтерфакс-Україна”, не
підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу
агентства “Інтерфакс-Україна”.
Source: Українська правда
Об’єднати! Не можна втратити. Чому питання множинного громадянства — на часі
Об’єднати! Не можна втратити. Чому питання множинного громадянства — на часі | Українська правда
У 1991 році нас в Україні було 52 мільйони. Сьогодні на підконтрольній українському уряду території — трохи більше 30. За прогнозом ООН, якщо нічого не змінювати, до кінця століття населення України може скоротитися до 15 мільйонів. Це не просто тривожна статистика — перед нами виклик національного масштабу. І якщо ми справді хочемо зберегти націю, мусимо говорити про те, як об’єднувати українців, де б вони не були. У цьому контексті множинне громадянство постає не як технічне питання, а як логічна відповідь на реальність, у якій живемо.
Визнати реальність
Десятиліттями ми втрачаємо людей. Через війну, еміграцію, економічні труднощі. Але водночас маємо величезну спільноту українців за кордоном — понад 25 мільйонів. Серед них — ті, хто виїхав у 90-х, ті, хто покинув країну після 24 лютого, і ті, хто ніколи не мав українського паспорта, але знає, хто він, пам’ятає родинні історії, готує борщ і вчить дітей співати “Ой у лузі червона калина”.
Сьогодні ми стоїмо перед вибором: або визнаємо цю реальність і використовуємо її як шанс для національного відновлення та протистояння геополітичним викликам, або добровільно відрізаємо частину себе. Проти 140 мільйонів краще стоїть 60, ніж 15. Якщо ми хочемо мати справжню силу, повинні залишатися разом, незалежно від географії. Саме в цьому сенсі множинне громадянство — питання національної безпеки.
Міжнародні громади українців чекають на відповідь
Під час кожної зустрічі з українською громадою за кордоном питання множинного громадянства звучить одним з перших. І щоразу відповідь про те, що ми працюємо над цим, викликає не суперечки, а вдячність. Бо для людей це пряме свідчення, що держава бачить, чує і визнає своїх. А також розуміє їхні реальні потреби.
Наша позиція чітка: множинне громадянство не передбачає його з країнами-агресорами. Але відмовитися від мільйонів своїх означає добровільно зменшити націю. Якщо людина хоче залишатися українцем і передати цей зв’язок своїм дітям, вона має отримати таку можливість. І ми маємо її надати — без зайвих бар’єрів і стресів.
Це не про політику — це про людей
У сучасному світі бути українцем — це більше, ніж народитися в Україні чи мати український паспорт. Це про приналежність до спільноти, яка поділяє спільні цінності. Держава, що визнає цю реальність і дає людям інструменти залишатися частиною нації, — сильніша, ніж та, що обмежує зв’язок правилами минулого.
Множинне громадянство — не про “роздати паспорти всім”, як дехто вважає. Йдеться про можливість зберегти юридичний, емоційний і культурний зв’язок з українцями в усьому світі. Про право не обирати між Батьківщиною та новою країною життя. Про шанс залишатися частиною української спільноти, навіть якщо живеш за тисячі кілометрів від Києва, Харкова чи Львова.
Вже сьогодні понад 130 країн світу, серед яких більшість країн Європейського Союзу, визнають множинне громадянство. Це Німеччина, Франція, Канада, Польща, Ізраїль, США, Великобританія та багато інших. У цих державах інститут множинного громадянства давно став частиною політики єднання, довіри та поваги до своїх громадян — де б вони не були.
Важкий вибір
Варто розуміти: мільйони українців за кордоном — як ті, хто виїхав нещодавно через війну, так і ті, хто залишив країну десятиліття тому — стоять перед складним вибором. У нових країнах життя вони працюють, навчаються, створюють родини. Через деякий час з’являється можливість отримати громадянство — це дає ширші права, стабільність, соціальний захист.
Але чинне українське законодавство досі не дозволяє мати другий паспорт. І навіть якщо такий крок видається практичним і логічним, багато хто сприймає його як ризик — втратити формальний зв’язок з Україною. Саме тому множинне громадянство дає спосіб зберегти належність до української нації тим, хто цього прагне — незалежно від місця проживання.
Множинне громадянство вигідно кожному українцю — і в Україні, і за її межами
Україна критично потребує людей. Щоб подвоїти ВВП після війни, нам потрібно щонайменше 4,5 мільйона працівників. Кожен українець, який повертається або підтримує зв’язок із державою — це внесок у спільне відновлення.
У 2024 році, за даними НБУ, обсяг приватних переказів в Україну з-за кордону склав майже 10 мільярдів доларів США. Для порівняння: це вдвічі більше, ніж експорт металів і виробів з них, і майже втричі більше, ніж весь експорт машин, устаткування та транспорту за аналогічний період.
Такі цифри — не просто статистика. Це — реальний внесок мільйонів українців, який щороку підтримує економіку країни. Ще один аргумент на користь того, що зв’язок із людьми за кордоном потрібно не втрачати, а зміцнювати.
Це наш шанс на нову єдність
Множинне громадянство — не лише юридичний інструмент. Воно є частиною національної відповідальності. За тих, хто лишився. За тих, хто повернеться. За тих, хто все життя відчуває себе українцем, має батьків українців, народиться з українським прізвищем, але в іншому часовому поясі.
Ми маємо дати цим дітям і їхнім батькам інструмент, що дозволить залишатися частиною України. Тоді за якийсь час вони зможуть сказати: “Я — українка. Я — українець”. Не лише в душі, а й за громадянським статусом.
Хтось живе між кількома країнами. Хтось — між кількома мовами. Але серце — єдине. І якщо в цьому серці є Україна, ми як держава повинні зробити все, щоб цей зв’язок не обірвався.
Олексій Чернишов, віцепрем”єр-міністр – Міністр національної єдності України
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об”єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
громадянствопаспортміграція
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Олексій Чернишов
Українська енергетика: на шляху до ринку
12 січня 2024, 08:30
Росія заплатить за вкрадене в Криму
20 липня 2023, 09:30
“Павербанк” Європи
24 квітня 2023, 09:00
Усі колонки автора
Об’єднати! Не можна втратити. Чому питання множинного громадянства — на часі
Олексій Чернишов
віцепрем”єр-міністр – міністр національної єдності України
Сучасний підхід до військового рекрутингу – це коли в центрі людина
Володимир Коломоєць
керівник напрямку комплектування 412 полку Nemesis
Як зробити Україну привабливою для молоді
Валентина Кравченко
засновниця та CEO Ino. The Developer
Знайти суддів ВАКС: що варто зробити, щоб конкурс відбувся
Катерина Риженко
заступниця виконавчого директора з юридичних питань Transparency International Ukraine
Як не втратити мільйони доларів на доставці
Сергій Кочергін
власник компанії з логістичного консалтингу SKL Consulting
Чому Вашингтон не зміг покласти край російсько-українській війні
Андреас Умланд
аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS)
Ми використовуємо cookies
Source: Олексій Чернишов