"Social Insights: The Shift of Specialists to Ground Forces in Ukraine"

8 очевидних та невідомих фактів щодо переведення спеціалістів у піхоту – розбір УП

Усі розділи

Підтримати УП

Спецпроєкти

Проекти “Української правди”

Українська правда

Економічна правда

Європейська правда

Історична правда

Допомога ЗСУ

Верховна Рада
Борис Джонсон
Зеленський

коронавірус
Курська область
повітряна тривога

Сектор Гази
Слуга народу

Спецпроєкти

Навчившись виживати – вчитися, щоб жити: як український малий бізнес прокачує свої навички
“Моя дитина – не мій хрест”. Як і чому піддаються стигматизації діти з інвалідністю
Коли дім перестає бути домом: історія жінки, яка втекла від побоїв у родині
Гранти Європейського Союзу: можливостей для молоді стає все більше
Чому Україні важливо вже зараз серйозно підійти до підготовки до вступу в ЄС

8 очевидних та невідомих фактів щодо переведення спеціалістів у піхоту – розбір УП

Ольга Кириленко — Вівторок, 4 лютого 2025, 05:30

колаж: Андрій Калістратенко

14 січня авіатехнік, штаб-сержант 114-ої бригади тактичної авіації Повітряних сил Віталій Горжевський опублікував на своїй сторінці у фейсбуці інформацію про масове переведення авіафахівців та інших вузьких спеціалістів у бойові бригади Сухопутних військ.

За даними УП від одного з офіцерів Повітряних сил, трьома днями раніше, 11 січня, головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський видав наказ про переведення майже 5 тисяч людей із Повітряних сил у Сухопутні війська.

Разом зі своїми побратимами Віталій Горжевський, який служить в українській армії з 2011 року й має військову освіту, закликав зупинити цей процес, щоб не ризикувати ефективністю роботи української авіації.

Резонанс від звернення кількох десятків авіатехніків, частково помножений на раціональне переживання за подальшу ефективність роботи авіації, частково – на чутливість українського фейсбуку, був доволі гучним. Точніше, гучним аж настільки, що до вечора на нього відреагував і Генштаб, і президент.

Генштаб заявив, що гостродефіцитних спеціалістів, які обслуговують літаки, не планували і не планують переводити в Сухопутку. Водночас визнав, що “окремі категорії особового складу Повітряних сил, як і інших родів військ, посилюють Сухопутні війська та ДШВ”.

Наш співрозмовник у Генштабі підтверджує, що ця інформація відповідає дійсності: вузьких спеціалістів-повітряників не планували і не планують переводити у Сухопутку. А документ від 11 січня стосувався не тільки Повітряних сил, а всіх родів і видів військ.

Імовірно, Повітряні сили, продовжив співрозмовник, неправильно прочитали чи протрактували наказ Сирського. Адже окрім потреби передати в Сухопутні війська кілька тисяч своїх військовослужбовців, у ньому також була чітко прописана заборона на переведення вузьких фахівців.

Незабаром доступ до матеріалів на “Українській правді” може стати платним.

Але ми вважаємо, що якісний контент має бути доступний для всіх, тож до останнього не будемо вводити обмеження. Підтримайте нас, аби і ми без обмежень могли продовжувати роботу – долучайтеся до Клубу УП!
Дізнатись більше

Рознесена в соцмережах історія авіатехніків підсвітила дві великі проблеми української армії – величезний брак піхоти у бойових бригадах (який насправді відчувається ще з кінця 2022-го – початку 2023-го) і можливе “просідання” ефективності тилових підрозділів, за чий рахунок ці бригади поповнюють.

“Українська правда”, поговоривши з комбригами, комбатами, офіцерами та солдатами десятка різних підрозділів, а також спостерігаючи два з половиною роки за українською армією безпосередньо на фронті, розповідає про ці проблеми та піхоту загалом – максимально детально.

0. Піхота – це база, ґрунт, основа будь-якої армії.

Лінію бойового зіткнення креслять на мапах відповідно до розташування крайніх позицій піхоти.

Найменша територіальна одиниця війни, яка називається “посадка”, вважається контрольованою українською армією, допоки в ній стоїть українська піхота.

Більшість фахівців, які працюють на фронті – зв”язківці, артилеристи, оператори БПЛА тощо, – працюють на забезпечення та прикриття піхоти.

Жодні фортифікації не затримають противника, якщо в них не буде піхоти.

Бойовий медик Петро (на задньому плані) та піхотинець Дмитро (на передньому) на позиції піхоти 110-ої бригади за Авдіївкою

Фото зроблене на початку 2023-го року, автор Дмитро Ларін

Водночас в умовах сучасної війни піхота не може працювати автономно. Для забезпечення одного піхотинця необхідні приблизно 30 військовослужбовців інших спеціальностей, розповідає УП командир 108-го окремого батальйону “Вовки Да Вінчі” Сергій Філімонов, який виступає категорично проти переведення військовослужбовців тилових підрозділів у піхоту.

“Піхотинцю потрібен артилерист, мінометник, гранатометник, водій бронетехніки; треба, щоб машина була заправлена, щоб дрон літав, щоб на командно-штабному пункті сидів командир, який дивиться з цього дрона стрім; щоб був медик, який його вивезе; щоб було цивільно-військове співробітництво, яке, в разі чого, буде опікуватися цим піхотинцем або його родиною.

Без людей, які розвозять соляру, техніка не поїде. Водій – це важлива робота на фронті. Кухар – це важлива робота на фронті. Кожна робота важлива”, – пояснює своє бачення Філімонов.

1. Переведення в піхоту є поширеним і навіть звичним явищем всередині більшості бригад Сухопутних військ.

Коли піхота закінчується, а поповнення з ТЦК є мінімальним або його немає взагалі, в піхотинці йдуть усі, кого відправить командир бригади. Адже комбриг має виконати поставлену йому задачу за рахунок всіх людей, які в нього є.

Найчастіше під переведення в піхоту потрапляють військові з підрозділів забезпечення: водії, ремонтники, кухарі, охоронці, а також зв”язківці, діловоди, розвідники. Їхні задачі вважають такими, які відносно легко можна перекласти на інших людей.

Окремо можна виділити групу військових, яких відправляють у піхоту через тимчасову відсутність попиту на їхні навички. Наприклад, закінчилися міни – звільнилися руки мінометників, російські літаки перестали наближатися до лінії фронту – є незайняті екіпажі ПЗРК. На певній ділянці фронту росіяни тиснуть піхотою без застосування техніки – у “стугністів” немає роботи.

Поодинокі переведення в піхоту всередині самих бригад почалися ще в 2022 році.

“Попасна, Бахмут, Часів Яр – щоразу, як ми потрапляли в серйозні операції, у нас переводили людей у піхоту”, – розповідає УП військовослужбовець однієї з механізованих бригад ЗСУ.

З кожним наступним роком переведення в піхоту ставали все більш масовими – командирам, які зазнавали втрат, доводилося закривати “дірки” на позиціях фахівцями. У 2023-му й особливо 2024-му роках переведення вийшло на вищий рівень. Поповнення для бойових бригад Сухопутних військ почали шукати в Силах підтримки, Повітряних силах тощо.

І це не сподобалося ані військовослужбовцям, які служили в тилу, ані командирам тих бойових частин, до яких їх відправили у відрядження або ж повноцінно перевели (про це буде нижче).

2. Теоретично кожен водій, пресофіцер, оператор протитанкового ракетного комплексу “Стугна” чи FPV-шник за своїми “заводськими налаштуваннями” є піхотинцем.

Адже перед тим, як отримати спеціальні, вузькі знання в навчальному центрі – наприклад, як стріляти зі “Стугни” чи літати на FPV, – кожен мобілізований 30–45 днів вчиться бути піхотинцем чи, точніше сказати, стрільцем. Тобто солдатом, який вміє стріляти, копати, накладати турнікет, орієнтуватися по карті тощо.

“Усі спеціалісти проходили БЗВП! Якщо немає піхотинця в окопі, то для кого цей спеціаліст буде працювати?” – обурюється в розмові з УП один із комбригів ЗСУ, що довгий час воює на Донеччині й регулярно відчуває на своїх підрозділах брак людей.

Втім, на практиці знайти серед водіїв, “стугністів” чи дронщиків людину, яка погодиться йти в піхоту, завдання непросте. Хтось боїться не стягнути фізично, хтось емоційно. Вмотивованих воювати “попри все” усе менше. Згаданий вище комбриг у середині січня примусово перевів у піхоту 30 своїх розвідників – 27 з них пішли у СЗЧ, а 3 просто відмовилися.

Так цей командир і піхоту не поповнив, і третину роти розвідників втратив.

Погодьтесь, несправедилово вимагати від розвідника чи водія БМП, який уже служить у війську, залишити свою спеціальність і йти в піхоту через відсутність поповнення. Тоді як у тилу залишаються цивільні люди, які в принципі жодним чином не долучені до війська.

Особливо болюче це питання стоїть для тих, хто прийшов в армію через рекрутинг, із запевненням на кшталт: “Так-так, ти точно сидітимеш на штабі / ремонтуватимеш техніку”.

“Нащо тоді був той рекрутинг? Хто йому взагалі довірятиме? А за невиконання наказу – кримінальна відповідальність”, – пояснює абсурдність системи в розмові з УП вищезгаданий військовослужбовець однієї з механізованих бригад ЗСУ.

Питання переведення спеціалістів у піхоту має значно більше шарів, ніж здається. Це не лише командир, який не знайшов охочих йти завтра на спостережний пункт (СП-ку). Це не лише ТЦК, яке не набрало N-ну кількість рекрутів. Це навіть не лише Командування Сухопутних військ, Міноборони чи Офіс президента, які не спромоглися на ефективну мобілізацію.

Це ми всі, хто не задіяні в критично необхідних для функціонування держави сферах, не пішли в українську армію.

3. Переведення в піхоту відбувається як всередині бригад, так і між різними родами військ.

Всередині бригад комбат або комбриг самостійно тасує своїх людей так, щоб підрозділ зміг виконати поставлену йому задачу.

Наприклад, під час оборони Бахмута в 93-ій бригаді, яку час від часу знімала УП, у піхоту йшли мінометники, водії, розвідники. У часи оборони Авдіївки, наприкінці 2023-го року, в батальйоні президентської бригади ЗСУ, яка тримала північний фланг – район Авдіївського коксохімічного заводу, в піхоту йшли водії, кухарі, зв”язківці, артилеристи.

Тоді це не викликало масового обурення ні серед військових, ні серед цивільних. Імовірно, через те, що у 2022-му, 2023-му і навіть на початку 2024-го вмотивованих бійців було більше.

Військовослужбовець 93-ої бригади на ім”я Андрій, що воює в піхоті на протезі

Фото зроблене в лютому 2024-го року в Часовому Яру на Донеччині, автор Дмитро Ларін

Хороший командир підходить до тасування особового складу грамотно: шукає добровольців, намагається вирахувати, кого безболісно можна зняти зі своєї посади (наприклад, є водій БМП, але наразі робочої БМП немає). А також намагається зберегти баланс між функціонуванням тилу та безпосереднім веденням бойових дій.

“Я приходжу до своїх і кажу: пацани, треба 4–6 козаків для такого-то батальйону, бо хлопці вже зашиваються, не вистачає піхоти. Тобто стараюся все добровільно закрити. Бо коли сам вирішуєш, то відбувається таке: призначаєш 35 людей у піхоту – 15 іде на позицію, 20 у СЗЧ. І все: командир – дебіл”, – розповідає УП про свій підхід один із нещодавно звільнених комбригів.

“Я сам можу вирішити, хто піде в піхоту. У мене немає такого: “О, ти мені лицем не подобаєшся – іди”. Є потреба – утримати позицію, і я маю поставити туди хоча б когось. Тому я дивлюся, кого можу вивільнити”, – ділиться з УП інший комбриг.

Проте до “внутрішнього переведення” вдаються не всі – як через відсутність особового складу, який можна тасувати, так і через небажання руйнувати вже налагоджену роботу. Наприклад, згаданий вище комбат “Вовків Да Вінчі” Сергій Філімонов на всі вказівки вищого командування про те, щоб знайти ресурс всередині бригади, каже: “Ні”.

“Я всім кажу: це неможливо. У мене немає мінометників, які можуть піти в піхоту – мені треба, щоб міномет працював. У мене немає заправщика, який може піти в піхоту, бо я не зможу возити за нього соляру.

Будь-якому вищому керівнику я кажу: якщо ви хочете, щоб мій кухар або мінометник пішов на позицію, робіть перерозподіл у себе в ОТУ, в ОСУВ, і пішли разом. Чому якомусь генералу потрібен водій, а бойовому підрозділу, щоб забезпечувати логістику, він не потрібен?” – пояснює Філімонов.

“Зараз кожну бригаду витискають по максимуму, заставляють усіх переводити в піхоту. А тоді, як треба виводити бригаду, то немає водіїв, щоб техніку відігнати! У мене зараз є евакозасоби, а на полі лежить купа машин – що наших, що противника, – а їх просто нема кому витягувати! Бо екіпаж, який це міг зробити, загинув (після переведення в піхоту – УП), – скаржиться УП на постійну потребу тасувати своїх людей нещодавно звільнений комбриг.

Переміщенням військових між різними бригадами, родами військ займається Генштаб. Він переводить військовослужбовців із тилових підрозділів – Сил підтримки, Повітряних сил, Медичних сил – у бойові бригади на фронт.

Тут варто пояснити, як працює механізм “зовнішнього переведення” і чому він викликає більше головного болю, ніж полегшення в бойових командирів.

Коли командиру бракує людей, він звертається до свого керівництва, наприклад, до командира свого поточного оперативно-тактичного угруповання (ОТУ), і просить про поповнення. Однак у відповідь, замість поповнення, командир найчастіше отримує вказівку: переглянути свій особовий склад і знайти, кого можна відправити в піхоту, тобто зробити внутрішній перерозподіл.

Наводимо коментарі трьох командирів, які виконують або виконували завдання на Харківщині та Донеччині:

Комбриг 1 (Донеччина): “Це має працювати так: ти кажеш, що в тебе немає людей, і тобі присилають 300 чоловік. А по факту мені кажуть: зробіть перерозподіл, вас підтримає артилерія, ми вам дали протитанкістів, у вас комплектація бригади була 58%! Але це ж цифра по всій бригаді, а в піхоті – менше 30%. А це від 6 до 12 людей на роту (одна рота – 90 людей, УП). Потім мені присилають перевірку, яка дивиться, чи правильно я рахую своїх людей, чи не ховаю їх”.

Комбриг 2, який нещодавно був звільнений з посади (Донеччина): “У мене за два місяці 12 чи 13 комісій рахували, скільки в мене є людей. Знайшли 170 людей, яких я ніби як можу перевести з тилових підрозділів у бойові. Я кажу: а нічого, що 142 з цих 170, яких ви знайшли, уже залучені, деякі вже навіть загинули? Те, що можна було знайти всередині бригади, я вже давно вигріб.

Я письмово доповідав вищому командуванню: не вистачає людей, терміново потрібно люди, прошу зменшити смугу для недопущення втрати (позицій – УП). Відповідь мені майже ні разу не приходила. Усе своїми силами”.

Комбат 3 (Харківщина): “На мої донесення про брак особового складу щоразу приходить відповідь: “У вас же є автотранспортний батальйон – беріть звідти!”. І виходить, що я втрачаю і в ремонті техніки, і в піхоті, бо в цих людей не вистачає навичок, щоб виконувати завдання. Тому мені навіть казати нікому не хочеться, що немає людей. Легше промовчати і закрити це питання своїми силами”.

Час від часу кожен зі згаданих командирів усе ж отримував поповнення ззовні, тобто з чужих підрозділів. Але жодного разу це поповнення не покривало навіть половину зазнаних втрат і часто не могло виконувати піхотні завдання.

Наприклад, один із вищезгаданих командирів отримав як поповнення фахівців із ремонту західної техніки і, звісно ж, не віддав їх у піхоту, а перевів на аналогічні посади в свій підрозділ. Інший відносно нещодавно отримав приблизно сотню військовослужбовців з Медичних сил – кухарів, водіїв тощо, більшість із яких за станом здоров”я абсолютно не годилися для піхоти.

“Віддаю десять з них одному комбату, а він мені каже: “Там три гіпертоніка, один із панкреатитом, а два сліпих на одне око. Як я маю їх послати бойовиками?””, – обурюється чоловік у розмові з УП.

У цього ж командира був випадок, коли з 700 людей, яких йому передали в піхоту, майже 200 пішли в СЗЧ, ще десь зо 100 відмовилися виконувати бойові задачі.

Піхотинці батальйону НГУ “Свобода” на позиціях у селі Зайцеве, що біля Горлівки на Донеччині. Нині це окупована територія

Фото зроблене в серпні 2022-го, автор Дмитро Ларін

4. На жаль, іноді переведення в піхоту є погрозою або методом покарання – за вживання алкоголю, наркотиків, втрату дронів, невчасне повернення з відпустки або ж незгоду з командиром / командуванням.

Ми кажемо “на жаль”, бо такий метод покарання, по-перше, принижує тих піхотинців, які сумлінно виконують свою роботу (особливо це стосується зневажливого формулювання “кинули в піхоту”). По-друге, має винятково точкову дію, зізнається в розмові з УП один із комбатів, який сам до такого методу вдається.

В ідеальному світі люди з алкогольною, наркотичною або будь-якою іншою залежністю мали б отримувати лікування, а не бойові задачі. Але боєздатної піхоти, яка готова вийти на позиції, настільки мало, що командирам доводиться погоджуватися буквально на всіх, хто фізично стягує цю роботу. Бо ж треба кимось тримати позиції.

Що ж до переведення в піхоту за незгоду з командиром / командуванням, маємо свіжий приклад із 211-ої понтонно-мостовою бригадою Сил підтримки, про яку писала УП. Після того, як новий головний юрист військової частини виявив грубі порушення з боку керівництва, зокрема побори з солдатів, цього юриста почали травити. А ті, хто його підтримували, розповідає УП один із колишніх військових 211-ої, опинилися в “таборі неугодних”.

У листопаді 2024-го у військову частину прийшов документ про необхідність перевести приблизно 200 бійців 211-ої бригади, яка є тиловою, у бойові підрозділи. Щонайменше п”ятеро військових, які не підтримували корумповане й нелюдяне керівництво, потрапили в цей список. Серед них як солдати, так і офіцери.

“Наш випадок – це прибирання людей, які не лояльні до командира частини та командування в цілому. До речі, запит (на переведення – УП) був тільки на солдатів і сержантів, але вони під шумок вирішили позбавитися і від офіцерів”, – розповідає згаданий вище співрозмовник із 211-ої.

“Я потрапив в одну з бригад морської піхоти на приблизно аналогічну посаду – бо маю офіцерське звання. А в солдатів, сержантів, наших понтонерів, водолазів, які також потрапили в морську піхоту, усе відбулося печально. Уже за тиждень ми почали отримувати інфу про те, що хтось загинув, поранений, пішов у СЗЧ”, – додає чоловік.

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?

Нам усім хочеться бути частиною якоїсь групи – місця, де можна говорити, слухати, радити та впливати. Якщо вам цікаві люди, історії, процеси навколо (та головне, як вони відбуваються і що буде у підсумку) – Клуб “Української правди” буде вашим найкращим варіантом. І нашим, мабуть, теж.

Ольга Кириленко – військова репортерка УП

Приєднатись

5. Переведення в піхоту, яким би демонізованим воно не було, не обов”язково тягне за собою поранення або загибель.

Адекватні командири планують ведення бойових дій таким чином, щоб російські військові не встигли дійти до українських окопів. “Зараз війна працює на випередження”, – пояснював в інтерв”ю УП пару місяців тому комбат бригади “Буревій” НГУ полковник Костянтин Вахрамєєв.

Тому штаб батальйону, підрозділи радіотехнічної розвідки прораховують, де і коли може рухатися противник. До того ж над українськими позиціями постійно висять кілька Mavic-ів, які цілодобово спостерігають за росіянами. Як тільки наші дрони фіксують рух броні, квадроциклу чи піхотної групи, в роботу включаються українські артилеристи, протитанкісти, мінометники, FPV-шники, Mavic-істи зі скидами тощо. Піхота вступає в бій останньою.

Піхотинці з легкими пораненнями на стабпункті 66-ої бригади на Лиманському напрямку

Фото зроблене влітку 2024-го, авторка Ольга Кириленко

Величезну роль в ефективності роботи піхоти відіграють три фактори:

підготовка та морально-психологічний стан кожного окремого піхотинця;

злагодженість / рівень порозуміння між військовими на позиції;

довіра піхотинця до командира, який з пункту управління стежить за ситуацією на полі бою й віддає накази в рацію.

6. Очевидно, що порідіння тилових підрозділів послаблює армію. Однак виміряти поточний рівень цього послаблення й об”єктивно визначити, чи є він наразі критичним, неможливо. Співрозмовники УП називають його “близьким до критичного”.

Одним зі співрозмовників УП був старший офіцер Повітряних сил, який служить в українській армії вже понад 30 років. Під його керівництвом працюють екіпажі як радянських, так і західних систем ППО: С-300, “Бук”, Patriot, NASAMS, IRIS T.

Усі ці комплекси є колективним озброєнням, яке вимагає обслуговування в десятки рук, зокрема водіїв, охоронців і так далі.

Для роботи однієї батареї Patriot потрібні плюс-мінус 100 людей. З них приблизно 15–20 будуть керувати самим комплексом, інші 80 – їх забезпечуватимуть. Розгортатимуть кабелі, охоронятимуть позицію тощо. Випадання хоча б однієї ланки, запевняє офіцер, гальмує всю роботу.

“Раніше в мене люди працювали два дні через один, тепер будуть стояти три доби. Ніхто не відмовиться, ніхто не скаже, що він не вийде на роботу. Питання тільки в тому, що ефективність його роботи буде падати”, – ділиться чоловік.

“Поясню ще на прикладі мобільних вогневих груп. Для ефективної роботи в групі має бути п”ять людей: ПЗРКшник, кулеметник, людина, яка сидить за ліхтарем / прожектором / тепровізором, людина, яка сидить на зв”язку, водій. Зараз у нас нормою вважається ситуація, коли в групі 3 людини – це вже мінімум.

Якщо в нас ще заберуть людей, то й цих трьох треба буде розформувати. Зменшення кількості груп означатиме пропуск повітряних цілей. Ви думаєте, що на Печерськ прилетіло через те, що в нас усе добре?” – додає він.

З літа 2024-го в цього офіцера забрали досвідчених водіїв, зв”язківців, енергетиків, які займалися живленням комплексів ППО. Після кожної відправки він направляв лист, у якому фіксував зниження рівня боєготовності своїх підлеглих.

“Ми про все звітуємо, але таке враження, що Сирському все пофіг. Вони роблять помилку”, – каже офіцер.

Також важливо підкреслити: Повітряні сили, з яких переводять людей у Сухопутні війська, досі не можуть самостійно набирати людей у свої підрозділи, тобто вести рекрутинг. Виняток складають лише нові військові частини, які переходять, наприклад, на літаки F-16. Переведення – рідкість.

7. 11 січня 2025 року головком генерал Сирський видав наказ про переведення військовослужбовців усіх родів і видів військ у Сухопутні війська – для поповнення бойових бригад.

За словами надійного співрозмовника УП у Генштабі ЗСУ, йдеться про переведення приблизно 50 тисяч військовослужбовців. Це 20% всіх українських військових, які нині перебувають безпосередньо на фронті, якщо покладатися на цифри NYT.

Метою такого великого переміщення, зазначило джерело в ГШ, є початок довгоочікуваних ротацій. Перших за три роки повномасштабної війни.

“Нам потрібно це зробити, щоб запустити механізм ротацій. Того ресурсу, який зараз вчиться у навчальних центрах, вистачає лише на мінімальне поповнення підрозділів, а не на повноцінне забезпечення бойової компоненти. А завдяки цим переміщенням між військами, а також рекрутингу, ми зможемо це зробити. Уже є затверджений план ротацій”, – поділився з УП співбесідник.

На запитання, чи пов”язане рішення запустити механізм ротацій із можливими перемовнами чи заморозкою лінії фронту, наш співрозмовник відповів, що ні. Українська армія, переконує він, зможе провести ротації і в умовах великої війни.

Ольга Кириленко, УП

війнаарміяЗбройні силиСирський

Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Головне на Українській правді

Сім років тюрми за поїздку до сина-сироти? Через що переслідують мера Ірпеня
— Рустем Халілов

Крути 2022. Як росіяни йшли на Київ слідами більшовиків, але заблукали під Ніжином
— Євген Руденко

Ями, штрафи і гауптвахти. Як п”ють і борються з пияцтвом в українському війську
— Ангеліна Страшкулич

“Віє, дує, як у решеті”. Отець Павло Вишковський показує аварійний костел Святого Миколая
— Євген Руденко, Назарій Мазилюк

Українська армія веде важкі бої й, на жаль, відступає на ключових напрямках фронту. Що це означає – пояснення та карти
— Ольга Кириленко, Євген Будерацький

Трамп понад усе. Історія про американську винятковість, бейсболку MAGA, бога з серіалу і Ґрінча
— Михайло Кригель

Я був готовий заплатити ВЛК, щоб визнали мене придатним. Історія “кіборга” Молота, який захищав ДАП, а сьогодні воює на протезі
— Ангеліна Страшкулич

Українці тримають державу на голодному пайку довіри. Євген Глібовицький про вікна можливостей, вибори, корупцію та вивчення Росії
— Рустем Халілов

Люстрація закінчилась: що вона дала, чи спрацювала і як жити без неї
— Роман Романюк

На перервах знову чую все більше російської від учнів – найкращий вчитель України Артур Пройдаков
— Софія Середа

“Українська правда” в соцмережах:

Реклама на сайті

Політика конфіденційності

Правила використання матеріалів УП

Політика ШІ

Ґендерні політики

Принципи і правила роботи УП

Як писати для УП

Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на “Інтерфакс-Україна”, суворо забороняється.
Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Cуб”єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа – R40-02280.

ТОВ “УП Медіа Плюс”. Усі права захищені.

Засновник проекту: Георгій Гонгадзе

Головний редактор: Севгіль Мусаєва

Редактор-засновник: Олена Притула

E-mail редакції: editor@pravda.ua

Ми використовуємо cookies

Source: Ольга Кириленко

Окозамилювачі НАБУ

Усі розділи

Підтримати УП

Спецпроєкти

Проекти “Української правди”

Українська правда

Економічна правда

Європейська правда

Історична правда

Допомога ЗСУ

Верховна Рада
Борис Джонсон
Зеленський

коронавірус
Курська область
повітряна тривога

Сектор Гази
Слуга народу

Спецпроєкти

Підтримай нас, аби ми без обмежень могли продовжувати роботу – долучайся до Клубу УП!
Підтримай роботу журналістів УП

Юрій Ніколов

журналіст видання “Наші гроші”

Окозамилювачі НАБУ

Вівторок, 04 лютого 2025, 10:30

В останні дні керівник НАБУ зробив кілька публічних заяв, з яких особисто мені стало зрозуміло – Бюро вже не торт. І мої давні жарти, що простіше його закрити і будівлю його продати – несуть в собі лише частку жарту.

Йдеться про гучний скандал в Бюро, що вибухнув у січні. Детектив Андрій Денисюк, який займався розслідуванням корупції у сфері закупівель дронів, вирішив звільнитись через проблеми з можливістю проводити розслідування. На прощання він написав листа своїм ексколегам з описом ситуації. Цей лист потрапив у ЗМІ і став вже другим свідченням проблем в НАБУ після того, як влітку про злив матеріалів заявив інший детектив. За результатом літнього скандалу, було усунуто від посади першого замдиректора НАБУ Гізо Углаву. Але зрештою нікого не покарали (в справі були задіяні й інші співробітники Бюро – з “таємного” підрозділу і Управління внутрішнього контролю). Тому той детектив-викривач звільнився. І ось тепер з шумом пішов другий детектив.

Скандал відбувся саме тоді, коли міжнародний аудит проводить перевірку роботи директора Бюро Семена Кривоноса. Тож недивно, що керівництво НАБУ миттєво влаштувало офрек для переконання десятків журналістів у тому, що це сам Денисюк безтолковий, не так щось розслідував. Я теж був на тому офреці – це був шакалячий експрес проти людини, яка наважилась показати велетенську проблему в Бюро. І участь у ньому взяло все керівництво НАБУ – від директора до керівників головних підрозділів.

Оскільки я в останні роки досить глибоко занурений саме у сферу закупівель дронів, то дозволю собі розповісти вам цю історію.

Виробництво дронів під час вторгнення стало найбільшою можливістю для екстрадоходів. Я не буду називати прізвищ людей, що цим займаються, аби не ставити їх під удар рашистів. Для розуміння – поруч з професіоналами, зрозумілими бізнесменами та інженерами там є і колишні урядовці, і кінопродюсери, і “великі будівельники”, і СБУшники. Такий потяг має просте пояснення – йдеться про шалені гроші. В рік на закупівлі українських дронів держава тратить від 50 мільярдів гривень. Чи багато ви знаєте галузей з такими роздачами під час війни, коли навіть велике асфальтування скрутилось?

Маржинальність в дроноробстві на старті була абсолютно непристойна. І певною мірою це мало пояснення. При запуску виробництва потрібні інвестиції і в техніку, і в інженерію. А оскільки наша держава клінічно не вміє в нормальні інвестиції, тому їх фактично і робили через високу закупівельну ціну.

Але для декого це стало періодом накопичення абсолютно дикого капіталу. Самі дронороби це чудово бачили, бо могли розібрати дрон конкурента і зрозуміти що і почім. Відтак досить скоро з’явились легенди про дрони собівартістю 50 тисяч доларів, які держава купувала по 150 тис. Або як один виробник загнав в ціну кожного БПАКа 328 тисяч гривень на навчання дроноводів. Або як інший виробник про виробничій собівартості дрона 6 млн грн загнав в ціну понад 2 млн грн на загальновиробничі і адміністративні витрати. І це з квадратними цінами запчастин.

Тому уряд хоч для якогось обмеження апетитів у 2023 році зробив дві речі. З одного боку обмежив офіційний рівень маржі на дронах 25% від собівартості. А другою – впровадив експертизу цієї собівартості, яку мав затверджувати один з експертів КНІДСЕ Рувіна.

Але це виявилось повноцінним фуфлом.

Цей експерт для експертизи китайських дронів дивився на ціни якихось інтернет-магазинів, обраних на власний розсуд (а там розліт цін буває до 100%).

А для українських дронів він робив взагалі “дічь”. Самі виробники присилали йому цидулки, в яких писали: “Ну от наш дрон літає на таку то відстань і несе стільки то кілограмів. Приблизно аналогічні дрони (але не скажемо які саме) коштують приблизно стільки ж. Тому наш дрон має цілком ринкову ціну”.

І експерт так і писав у своєму висновку, що, за наявними у нього даними від виробника, ціна цього дрона є у ринковому діапазоні. Плюс додавав табличку з цінами комплектуючих дрона, також отриману від виробника. Але в тих табличках багато хто дозволяв собі писати дуже абстрактні назви. Наприклад, “антенний блок” без жодних назв і параметрів. Тому за жодних обставин не можна було зрозуміти чи ринкова його ціна. Але експерт Рувіна підмахував рівно всі експертизи з висновком “всьо в порядку, платіть”.

Ось так і вийшло, що на старті Великого дроноробства ціни дронів фактично встановлювали самі виробники. Це погоджували військові, вони формували для закупівельників Мінцифри потребу яких саме дронів і скільки купити. Ну а ціна вже визначалась на рівні виробника і його оточення. І магічним чином перекочовувала у контракти, бо ніхто якби не був проти. Бо експерт же підмахнув.

Це призвело до повної вакханалії у 2023 році. Тоді детектив Денисюк займався іншою корупційною справою в сфері ІТ. І йому в рамках тієї справи потрапили в руки переписки людей з середовища Мінцифри і ДССЗЗІ щодо дронів. І там були фрази накшталт “Докинули на цей дрон”. Детектив подивився на фінансові проводки по “цьому дрону”, побачив нормальний такий “обнал” і пішов з цим гамузом до начальства.

Однак далі почались “хождєнія-броженія”, результатом яких стала… відсутність будь-яких активних дій НАБУ щодо конкретного виробника, якому “докинули на цей дрон”. Також цілком очевидно, що хтось з Бюро проінформував про це зацікавлені сторони, оскільки цей виробник дронів дуже швидко проявив ініціативу по зниженню ціни свого дрона майже вдвічі!

Паралельно восени 2023 року розгортався другий скандал з закупівлею Держслужбою спецзвязку китайських дронів “Аутел” і “Мавік”. Їх купували у тому числі за гроші, зібрані президентською платформою “United24”. І за деякими контрактами ціни були вищими від ринкових щонайменше у 1,5 рази. Це було легко перевірити, оскільки китайські дрони тоді вільно продавались в інтернет-магазинах і їх возило багато волонтерів. Про це тоді дізнались кілька журналістів, і це загрожувало вибухом з ударною хвилею по президентській платформі.

Дуже важливо. У першому випадку йдеться про справді крутого виробника справді крутого дрона, який зараз на фронті є одним з найпопулярніших. Він справді компенсував державі те, що вона йому переплатила на початку і справді продовжує тримати низьку ціну. В тих обставинах саджати його в тюрму і розвалювати виробництво – ніхто у суспільстві і ЗСУ не сприйняв би. А удар по репутації “United24” загрожував тим, що іноземні донори, які жертвували на Україну через президентську платформу, могли банально б припинити пожертви.

І у тій ситуації були зроблені кілька важливих речей.

По китайським дронам швидко змінили процедуру закупівлі і вивели її в “Прозорро”. І відтоді, там всі нові контракти справді йдуть за рекордно низькими цінами, “Наші гроші” не раз повідомляли про батли Держспецзв’язку з “Агенцією оборонних закупівель” Міноборони: хто дешевше купить мавік (іноді гору брало ДССЗЗІ, іноді АОЗ).

Але що робити з вже укладеними в 2023 році контрактами за завищеними цінами? Мінцифри вирішило домовлятись з постачальниками. І десь загрозою позовів, десь справами, десь переговорами отримали наступний результат: за китайськими мавіками і аутелами повернули в бюджет близько 1 млрд грн, ще 1,5 млрд принесла майже двократна знижка в ціні вищезгаданого одного українського виробника.

Це дало розуміння, що у решти українських виробників в кошторисах теж може буть різне. Тому Мінцифри почало тиск і на них. На фото ви бачите одну з зустрічей міністра Федорова з дроноробами у 2024 році, де він разом з представниками НАБУ і БЕБ увіщував виробників обмежити апетити.

І деякі погодились знизити ціну. За моїми даними, у 2024 році отримали економії ще на 2 млрд грн. Тобто маємо близько 4,5 млрд грн загальної економії, з якої більше половини – це стартова удача з двох імпортерів китайського і одного українського виробника.

Саме це і стало проблемою. Бо коли ти фактично з кількох контрактів маєш знижку 2,5 млрд, а з десятків, якщо не сотень інших всього 2 млрд грн – то чи це справді хороший результат за два роки? Тим більш, що за ці роки держава витратила на дрони більше 100 млрд грн. Тобто ти маєш знижку у кілька відсотків при тому, що у тебе на очах маржі сягають десятків якщо не сотень відсотків.

На жаль, в НАБУ вирішили, що ці 4,5 мільярди є достатнім результатом. Директор НАБУ Семен Кривонос в колонці для “Української правди” так і написав про “фокус на чинних корупційних схемах, коли ми зупиняємо їх не ретроспективно, а буквально тут і зараз”. Ця формула несе в собі відсутність пошуку і покарання грішників. З 2023 року жодне кримінальне провадження в НАБУ по жодному іншому крохобору на ринку дронів не добігло до оголошення підозри.

Відтак НАБУ стало дуже схожим на будь-яке з правоохоронних відомств, яке має на меті не боротьбу з корупцією, а хвастощі щодо показників, які межують з “обілєчуванням” фігурантів. Це коли твою справу розвалюють по дорозі, або дають можливість укласти угоду “гріши-плати-і гріши далі”. А ти дякуєш не передякуєш.

Або ще гірше – НАБУ тупо розучилось працювати і втратило хижацький інстинкт, ставши таким собі райвідділком, де гоняють мух і рахують штрафи на бабусь за торгівлю в переході. Чи надибають в реєстрі у когось шось незадеклароване. Чи отримають пожертву для розробки з СБУ.

Я кажу що це гірше – бо з цього стану завченого неробства вийти самотужки вже неможливо. Але НАБУ має всі можливості довести, що хоче виздоровіти. Для цього просто треба показати результат. Не словом, а ділом.

Під час вторгнення максимальні потоки грошей перемістились в сферу енергетики і зброї. В енергетиці детективи так і не спромоглись вийти на справді крупну рибу, хоча в атомці у нас прямо зараз плавають неймовірні мутанти. А про корупцію серед військових – і говорити не приходиться. ДБР з СБУ на фоні Бюро виглядають справжніми воїнами світла, бо мають хоч якісь результати. А у детективів навіть справа про яйця по 17 вже два роки незламно чекає потужних експертиз.

І от прямо зараз в руки детективам пливе крупна риба. Це скандально відомий контракт прикордонників з польським посередником “Лехмар” на 23 млрд грн. Ці гроші міністр оборони Умєров наприкінці 2024 року відібрав у власної “Агенції оборонних закупівель” і віддав людям Дейнека на освоєння.

Тут є такий тонкий нюанс. Оскільки про цей контракт журналісти і активісти дізнались саме коли його збирались укладати, то ціни в ньому суттєво опустили порівняно з тим, що на старті пропонували поляки. Але згодом з’ясувалось, що насправді ДПСУ у 2024 році уклало з “Лехмаром” контракти не на 23 млрд, а на суму понад 60(!) млрд грн. Про них просто ніхто не знав. Але тепер про них знають не тільки журналісти, але й НАБУ. І у детективів є проста і примітивна можливість з’ясувати які ціни були у всіх контрактах з “Лехмаром” і який там відсоток виконаних поставок. І оскільки заднім числом ціни і кількості в контрактах вже не зміниш, то можна просто порівняти ціни боєприпасів в цих контрактах ДПСУ з цінами в контрактах, які в ті ж періоди часу укладала “Агенція оборонних закупівель” Безрукової. І перевірити факт поставки. Бо нагадаю ще раз. Польський “Лехмар” виявився близьким до організаторів схеми “Львівського арсеналу”, які ще при Резнікову взяли у Міноборони 1,5 мільярди на снаряди і не привезли нічого.

Юрій Ніколов, “Наші гроші”

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об”єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Окозамилювачі НАБУ

Юрій Ніколов
журналіст видання “Наші гроші”

Енергетична надія Кремля: чи створить Дональд Трамп нові можливості для РФ

Максим Гардус
експерт Офісу Реформ Кабінету міністрів України

Блокування рахунку в іноземній платіжній системі. Які причини та як діяти?

Мадіна Кадирханова
юрист, керівник корпоративного та банківського департаменту компанії Eternity Law International

Рівні, але не зовсім. Чому приватні медзаклади не поспішають укладати договори із державою

Олександра Машкевич
головна медична директорка медичної мережі “Добробут”

Facebook та дезінформація: чи достатньо ми приділяємо уваги модерації контенту?

Ярослав Макаревич
директор комунікаційної агенції Action Ukraine (part of Action Global Communications)

Смерть, якої могло не бути: де ми опинилися

Аліна Михайлова
керівниця медичної служби “УЛЬФ”

“Українська правда” в соцмережах:

Реклама на сайті

Політика конфіденційності

Правила використання матеріалів УП

Політика ШІ

Ґендерні політики

Принципи і правила роботи УП

Як писати для УП

Cуб”єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа – R40-02280.

ТОВ “УП Медіа Плюс”. Усі права захищені.

Засновник проекту: Георгій Гонгадзе

Головний редактор: Севгіль Мусаєва

Редактор-засновник: Олена Притула

E-mail редакції: editor@pravda.ua

Ми використовуємо cookies

Source: Українська правда